Кров і пісок

— Як цікаво... Як оригінально, — повторювала прекрасна дама.

І погляд її, відірвавшись від тореро, линув кудись у простір, ніби вона хотіла розгледіти невидиме.

— Перший матадор світу! — вигукував дон Хосе в грубому захваті. — Повірте мені, доньє Соль: іншого такого сміливця ніде немає. А як він зносить удари рогів!..

Дон Хосе з такою гордістю розводився про могутнє здоров’я Гальярдо, наче це він спородив його. Потім заходився перелічувати рани, які дістав матадор, розповідаючи про них із такими подробицями, ніби бачив їх крізь одежу. Донья Соль слухала цю анатомічну лекцію, і в очах її світилося щире захоплення. Справжній герой — скромний, сором’язливий і простодушний, як усі сильні люди.

Повірений став прощатися. Вже за сьому вечора, на нього чекають удома. Але донья Соль підвелася і, всміхаючись, заявила, що нізащо його не відпустить. Ні, ні, вони повинні залишитись і пообідати з нею, вона запрошує їх як друзів. Сьогодні ввечері вона нікого не чекає. Маркіз із усією родиною поїхав у свій маєток.

— Я сама як палець... Нічого не хочу слухати. Я наказую: лишайтеся нудьгувати зі мною.

І вийшла з кімнати — напевне, вважала, що її наказ є законом.

Проте повірений правив своєї. Ні, залишитися він ніяк не може: тільки оце пополудні повернувся до міста і ледве встиг побачитися з дружиною та дітьми. Окрім того, він запросив на сьогодні двох друзів. А Гальярдо, звичайно, повинен залишитись. Адже запрошують, власне кажучи, його.

— Як же я без вас буду! — розгубився еспада. — Не кидайте мене самого — будь воно усе прокляте!.. Що я тоді робитиму? Що казатиму?

За чверть години донья Соль повернулася, але вже не в тому екзотичному й недбалому вбранні, у якому зустріла їх, а в одній із суконь, що їх отримувала з Парижа, від Пакена, на превелику заздрість усіх родичок і подруг.

Дон Хосе знову заявив, що йому конче треба йти. Але матадор лишається. Він зайде до нього додому й попередить, щоб його не чекали.

На обличчі в Гальярдо промайнув вираз тривоги, але повірений поглядом дав йому зрозуміти, що все буде гаразд.

— Заспокойся, — прошепотів дон Хосе, прямуючи до дверей. — Я ж не мала дитина. Скажу їм, що тебе запросили пообідати любителі з Мадрида.

Які муки витерпів еспада в перші хвилини обіду!.. Його бентежила розкіш величезної їдальні — дама та він, здавалося, загубились у ній, сидячи одне проти одного за довжелезним столом, біля важких срібних канделябрів, у яких горіли електричні свічки під рожевими абажурами. З острахом і пошаною дивився Гальярдо на церемонних і незворушних лакеїв, які, напевне, давно звикли до екстравагантних витівок своєї сеньйори, і ніщо не могло здивувати їх. Він соромився своїх манер і костюма, здогадуючись, що вони мало пасують до цього середовища.

Але збентеження матадора помалу розвіювалось. Донья Соль сміялася з його боязкості, її тішило, що гість із таким острахом торкається до якоїсь страви або келиха. Гальярдо дивився на неї із щирим захватом. Ох і любить же попоїсти оця білявочка! Звикши до манірності та кривлянь знайомих сеньйорит, які вважали добрий апетит ознакою поганого тону, тореро був вражений, побачивши, з якою втіхою їсть донья Соль, з яким благородством і майже священною урочистістю задовольняє вона потреби шлунку. Кусні зникали між її рожевими губами, не лишаючи ніяких слідів; щелепи ворушилися, анітрохи не порушуючи погідної вроди обличчя; а коли вона перехиляла келих з вином, жодна крапля не блищала в кутиках уст. Напевне, саме так їдять богині.