Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий

— Є, — відповів Лисий. — Дощової води набрав.

— Хіба був дощ? — здивувалася Леля. Вона роззирнулася довкола й побачила, що тут справді ще недавно було мокро. Але на цей час пісок всотав усю воду. — А у нас ні краплини не випало.

Ступа рвонула в небо і зникла за чагарями.

— Дивися, щоб тінь була під ногами! — долинуло до Лисого вже здалеку.

Від самого ранку він нічого не їв і тепер пошкодував, що не випив бодай одне яйце зі знайдених у чагарях. Можна було б пошукати ще, але вирубувати чагарі — нелегка праця, вона потребує чимало часу, а часу в нього якраз і немає. Якщо Леля правильно прикинула відстань до струмка, де отаборилися діти, то йти йому ще не менше двох годин.

Тінь на піску була незвичною — голомозою без капелюха. Він раз у раз кидав на неї погляд, щоб пересвідчитися, що не збився з напрямку.

Лисий думав про цю загадкову історію. Тепер зрозуміло, що напрямок на південь втратила Леля, яка йшла попереду. А він занадто покладався на сліди, тому й не зразу помітив, що вони вже йдуть на північ. Досі все ясно. Далі — все одно неясно.

Він після цього так довго біг по сліду, що не міг не побачити місця, де вони звернули на схід. Натомість він побачив, що сліди йдуть йому назустріч. У голові замакітрилося.

Ще здивувала мітла, яка виявилася не тільки розумнішою, ніж він очікував, а й прихильнішою до них. Таке Лисому й на думку раніше б не спало. Він пригадав, що саме в східному напрямку пожбурив тоді мітлу. Тож вона вирішила, що це він її послав до Лелі.

Відчуття небезпеки з'явилося ще до того, як він побачив дірку в піску. Може, він і не помітив би її, якби не цей холод у животі, який завжди попереджав його про можливі негаразди.

Просто в одному місці пісок ніби крізь лієчку лився кудись під землю. Лисий завмер, і ноги його вловили ледь відчутне коливання землі.

Інженер розповідав йому про сипучі піски, які засмоктують, мов трясовина. «Обходь їх десятою дорогою», — казав він.

Гаразд, яка дорога тут десята? Дороги, власне, не було, але йти можна в будь-який бік. І це, зрозуміло, нічого не вирішує. Хлопець вихопив шаблю з піхов і завмер. Відчуття тривоги наростало, і з ним разом наростало тремтіння землі під ногами. Щось ніби зсередини штовхнуло його, і Лисий різко відскочив убік на два кроки, відштовхнувшись від землі обома ногами. І тут же на тому місці, де він щойно стояв, пісок збурився, злетів у повітря, а з-під нього з'явилася величезна земляного кольору хітинова потвора. Вона нагадувала хробака, але була завбільшки як два дорослі чоловіки. Власне, голова була ширшою, ніж можна охопити руками дорослій людині. А про весь розмір звірюки можна було лише здогадуватися.

Однак на здогадки часу він не мав. Лисий щосили розмахнувся і вдарив шаблею над гидотною роззявленою пащею. Шабля залишила малесеньку зазублину на хітиновому панцирі. Короткі клішні з боків пащі спробували вхопити лезо, але не встигли.