Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий

— Гаразд, — нарешті погодився Лисий. — Ідемо на південь, потім повертаємо на схід. А тоді вирішимо.

Вирішили, що попереду йтиме Леля, яка тепер краще орієнтується на місцевості. Лисий замикав колону.

Вода в баклажках скінчилася. Почала даватися взнаки спрага. Сонце припікало, ще й немилосердно парило. Небо було чисте, але все говорило за те, що буде дощ. Піт заливав очі, між лопатками текли ручаї, Лисий весь час совав по спині колчан зі стрілами. Ноги вгрузали в пісок, але мітла справно замітала всі сліди. Якщо опустити голову, тоді криси капелюха надійно ховають обличчя від прямих сонячних променів. Але так нічого не видно довкола. Лисий зрозумів, як важко йти позаду — розслабляєшся й перестаєш стежити за дорогою. Він вважав, що брав на себе важчу роботу, йдучи попереду, а вийшло, що Лелі було значно важче — вона тільки мовчала про це.

Їм доводилося весь час обходити непролазні зарості чагарників; якби виникла небезпека, сховатися було б просто нікуди. А ось і вона. Дитячі сліди перетнули зовсім свіжий слід стада кабанів. Вони йшли ліворуч. Мабуть, на водопій. Як же це Леля його не помітила зі ступи? Лисий обернувся, щоб подивитися, чи знищила мітла й кабанячі сліди. Виявилося, що не тільки не знищила, а ще й відновила. Жодної ознаки, що кабанячий слід хтось перетинав.

Розглядаючи сліди, Лисий трохи забарився й тепер кинувся наздоганяти дітей. Він біг по їхніх слідах, а тінь кумедно плазувала перед ним по нерівному піску, переливаючись через краї слідів, накриваючи травинки.

Лисий зупинився як вкопаний. Цього не може бути. Тінь не може бігти перед ним, якщо вони йдуть на південь! Невже Леля втратила орієнтацію і зробила коло? Зараз вони не наближаються до Руїни, а віддаляються від неї! Лисий знову побіг навздогін, щоб зупинити Лелю й дітей. Сліди вели на північ, але наздогнати хлопець ніяк не міг. Йому здалося, щось подібне з ним уже колись було. Він пугукнув. Відповіді немає. Потім спробував закричати кажаном, як Леля. Вийшло не так добре, як у неї, але досить голосно. Відповіді знову не було. Як же він міг так відстати!

А потім побачив, що біжить не навздогін, а назустріч слідам. Лисий знову зупинився. Помилки бути не могло — діти пройшли в зворотньому напрямку. Він обернувся на південь. Сліди обривалися. Там, звідки він прийшов, взагалі не було ніяких слідів — навіть його власних. Після хвилинного очманіння Лисий зрозумів, що це якраз правильно — мітла знищила всі сліди за ним. Але ж він ішов назустріч дітям! Отже, вони пішли далі на південь, а він, очманівши від спеки й задухи, якось примудрився розвернутися й піти в протилежному напрямку.

Лисий розвернувся й побіг на південь. Він уже вирішив не замітати сліди, просто поклав мітлу собі на плече. Він біг і біг, але ніяк не міг натрапити на те місце, де збився зі сліду й пішов у зворотньому напрямку. Ось він перетнув сліди кабанів. Вони пройшли на захід. А тоді, коли він побачив їх уперше? Здається, тоді вони йшли на схід… Він уже нічого не розумів. Десь тут він проходив, мітла ще тоді відновила кабанячий слід…