Людина дивиться в завтра
- Автор: Ляпунов Борис Валерианович
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детское образовательние
Электронная книга - «Людина дивиться в завтра». Краткое содержание книги:
Іонні установки правитимуть за основу автоматичних зондів, які посилатимуть до планет нашої та інших зоряних систем.
Для руху ракет у безповітряному просторі, можливо, вдасться використати і світловий тиск. Для такого двигуна знадобиться не лише велика, а й легка поверхня, на яку падатимуть сонячні промені. Ракету з «сонячним вітрилом» запропоновано дуже давно, ще на світанку космонавтики.
Сонячне вітрило дасть малу тягу, проте в міжпланетному просторі, далеко від великих небесних тіл, її вистачить для руху корабля. Якщо пощастить зменшувати І збільшувати площу «вітрила», обертаючи його, а також поєднувати дію світлового тиску з тяжінням планети, то виникне можливість керувати польотом корабля, гальмувати його.
Звичайно, для великого корабля з людьми такий двигун непридатний. Та маленький автоматичний розвідник Із сонячним вітрилом міг би здійснити мандрівку до сусідніх планет і повернутись назад. Інженери підрахували, що «космічний парусник» вагою десять кілограмів приблизно за рік здійснив би переліт Земля-Венера-Земля.
Сонячні промені можна замінити на промінь лазера. Тоді ми зможемо «навертати на путь істинний» супутники, які збочили з орбіт, організуємо «міжпланетний пором» «ракети, що рухаються за допомогою променя, доставлятимуть вантажі на позаземні станції. Однак це поки що лише ідея. Чи пощастить втілити її в життя, сказати сьогодні важко. Адже промінь лазера перетворює на пару найтугоплавкіші речовини.
Нині космічні кораблі, як і літаки, мають максимально обтічні форми. Це тому, що сучасна ракета на першому етапі свого польоту повинна розвивати велике прискорення «інакше вона не набуде потрібної швидкості. А перший етап «це щільні шари земної атмосфери.
Проте в майбутньому, коли з’являться потужні двигуни і стануть зайві величезні запаси пального, космічний корабель зможе набирати швидкість поступово, і космонавтам не загрожуватимуть великі перевантаження. Відпаде потреба в багатоступеневих ракетах та їхніх обтічних формах. Тоді найліпшою формою корабля теж буде куля.
Все далі в космос линуть ракетні кораблі, збільшується їхня вага і розміри. І виходить так, що збудувати корабель у кілька разів дешевше, ніж обладнати для нього монтажну і стартову установки. Тому зарубіжні інженери пропонують перенести ракетодроми з суходолу в океан.
З цією метою ракети будуватимуть на березі і спускатимуть на воду по стапелях, наче судна. їх відбуксирують у відкритий океан, з’єднають два ступені, заправлять пальним і занурять у воду. Тут ракетний корабель втратить значну частину своєї ваги, і його легше буде втримати у вертикальному положенні.
Стартуватиме він з-під води. Морські перевезення ракет коштуватимуть у десятки разів дешевше, ніж сухопутні.
Для повернення з космосу чимало інженерів пропонують обладнати корабель гнучким крилом, виготовленим з міцної еластичної плівки, яку натягують на гнучкий надувний каркас із трубок.
Для зв’язку в космосі використають сонячні «зайчики»; дзеркала зберуть світло і відіб’ють його в потрібному напрямку. Прийматиме сигнали чутливий фотоелемент. Досліди свідчать про те, що далекість такого зв’язку досягне п’ятнадцяти мільйонів кілометрів!
Дуже потужний світловий промінь строго визначеної частоти дає квантовий генератор. Учені вважають, що такий генератор-лазер буде найкращим засобом далекого космічного зв’язку під час майбутніх мандрівок у міжзоряні світи.
Від супутників до планет, від планет до зірок «часто чуємо ми тепер.
Нині, коли в космос на кораблях-супутниках вже не раз підіймалися люди, коли польоти на Місяць і планети Сонячної системи вже перебувають у стадії науково-інженерної розробки, вчені почали обмірковувати проблему польотів до зірок.
На перший погляд думка про міжзоряні перельоти може здатись цілком фантастичною. Для вивільнення з-під влади сонячного тяжіння потрібна швидкість 17 кілометрів на секунду. Проте найближча до нас зірка «Проксима Центавра «знаходиться на відстані 4,3 світлового року, чи 40 трильйонів кілометрів. Навіть при швидкості 100 кілометрів на секунду політ тривав би 10 000 років!
Як же можна подолати такі велетенські відстані в доступні терміни? Для цього потрібно, щоб ракета набула швидкості близької до світлової «300 000 кілометрів на секунду. А тим часом навіть атомні ракети матимуть швидкість ще дуже далеку від швидкості світла, і тому непридатні для польотів до зірок. Швидкості в сотні, тисячі й десятки тисяч кілометрів на секунду для них недосяжні. То ще недосяжніші вони для ракет зі звичайним пальним. Користуючись ним, довелося б відправити ракету з масою, що дорівнює Місяцеві, і тоді до найближчої зірки долетіла б тільки крупинка!