Людина дивиться в завтра
- Автор: Ляпунов Борис Валерианович
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детское образовательние
Электронная книга - «Людина дивиться в завтра». Краткое содержание книги:
Із Землі злітає велика ракета і стає супутником Місяця. На ракеті розгортається сигнальна поверхня з матеріалу, що має високі відбивні властивості. її видно із земних обсерваторій. Біля цієї ракети буде створено базу для польотів по Сонячній системі.
Щоб база була стійка, масу її треба розділити на чотири частини, розмістивши їх на вершинах тетраедра[2] та з’єднавши між собою алюмінієвими фермами. Якщо тривале перебування в умовах невагомості виявиться незручним для екіпажу, житлове приміщення можна буде з’єднати за допомогою троса завдовжки кілька десятків метрів з противагою. Обертання навколо спільного центра ваги створить ефект тяжіння.
Інженери й астрономи вважають за можливе створення не лише космічних станцій-супутників Землі та Місяця, а й постійної станції на Місяці.
Спершу житла, можливо, доведеться влаштувати в печерах «природних чи штучних. Будуватимуть штучні житла з міцної, непроникної для повітря пластмаси, яка погано проводить тепло. Для більших поселень спорудять прозорі герметично закриті бані. Енергію зможуть дати потужні атомні електричні установки.
Експедиціям та селищам на Місяці будуть потрібні кисень і вода. Взяти їх із собою не пощастить «надто багато місця займуть такі запаси. Хіміки пропонують добувати кисень і воду з порід, що є на Місяці.
Енергію хімічній фабриці дасть атомний реактор. Створене в ньому тепло допоможе розплавити базальт чи інші схожі до нього мінерали. Тоді вода, що входить до їхнього складу, випарується, її легко можна буде вловити і за допомогою електричного струму одержати кисень. В дослідній установці, спорудженій зарубіжними вченими, з тонни земного базальту одержали двадцять шість кілограмів води. А кілограм води «це майже кілограм кисню.
Якщо на Місяці знайдуть породи, що містять водень, то можна діяти інакше: плавити базальт у присутності водню й метану. Тоді мінерал віддасть у десять разів більше кисню «все, що він має в хімічно сполученому вигляді.
Вже розробляють також конструкції скафандрів для космонавтів, що полетять на Місяць. Один із скафандрів має циліндричну форму і закритий зверху півсферою, в якій зроблено вікно.
В такому одязі космонавт буде забезпечений киснем, зможе підтримувати радіозв’язок зі своїми товаришами, освітлювати дорогу. За температурою та очищенням повітря стежитиме спеціальний пристрій. Всередині знайдеться місце і для харчових запасів. Скафандр має механічні руки. Можливо, космонавтові знадобляться два скафандри ««денний» та «нічний».
На Місяці й на планетах, позбавлених атмосфери, Інженерам доведеться подбати про нормальну роботу машин. Адже звичайне мастило у безповітряному просторі випарується, і всі підшипники, зубчасті передачі, різноманітні механізми припинять роботу, бо їхні деталі щільно пристануть одна до одної.
Потрібні будуть самозмащувальні пористі матеріали, а можливо, тертьові поверхні покриватимуть золотом, сріблом чи цинком. Знадобиться гума для шин, що не боїться ні холоду, ні спеки. Доведеться захищати людей та машини від метеоритного бомбардування.
Для зв’язку між космонавтами на Місяці пропонують використати систему супутників-ретрансляторів. Ще ліпші були б супутники, що мають форму парабол. Тоді на зв’язок не витрачалося б багато енергії. Система супутників ніби замінить іоносферу, яка на Землі відбиває радіосигнали.
Подбали вчені й про космонавтів, що потраплять колись на Марс. Є вже проект марсіанського міста. Воно розташується під величезною банею з пластмасової плівки, що заглиблюватиметься на два-три метри в поверхню, — тоді всередину не потраплять ні волога, ні атмосфера з Марса.
Житловий будинок на двісті чоловік, з басейнами для водоростей на даху, майстерні, ферми «все це збудують з легких пластмас та алюмінію. Енергію місту дасть геліостанція. Вночі місто опалюватиметься за допомогою накопиченої за день сонячної енергії: розплавлені проти сонячних променів солі, наприклад глауберова, в затінку застигають, віддаючи тепло.
Тепер про техніку космічних подорожей.
Ракетний двигун, що працює на хімічному паливі, непридатний для кораблів, які вирушать у міжпланетні перельоти. Він надто ненажерливий. Інженерна думка працює нині над створенням нових, потужніших ракетних двигунів, які на одиницю тяги беруть менше палива.
Такий, скажімо, двигун, що використовує енергію вільних радикалів. Ми говорили вже про літаки, в яких за паливо служать вільні радикали, частинки молекул у верхній атмосфері. Ракетному кораблю доведеться брати запас радикалів із собою. Зберегти їх від передчасного сполучення в молекули пощастить, очевидно, в сильному магнітному полі.
2
Тетраедр — правильна трикутна піраміда (Примітка автора).