Людина дивиться в завтра
- Автор: Ляпунов Борис Валерианович
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детское образовательние
Электронная книга - «Людина дивиться в завтра». Краткое содержание книги:
Паралель між людиною та кібернетичною машиною з часом ставала все очевидніша, і такою ж очевидною виявлялась різниця між ними. Перевага природи незаперечна «ось висновок, до якого неминуча підштовхувала кібернетика. Та водночас вона зробила й інше.
Інженер подивився на все живе, що нас оточує, саме поглядом інженера. Біолог «згадав» про існування машин І виявив їхню схожість з природою. Шляхи техніки та біології почали зближатись.
І тут виявилося, що людина, яка створила найдивовижніші речі, творець і володар найскладніших приладів і машин, мусить навчатися, бо вона багато в чому відстала. Уроки ж слід брати в тих, хто стоїть на незрівнянно нижчому ступені розвитку «в рослин, комах, тварин, птахів, риб. Почавши вивчати самих себе, люди вдалися й до інших живих істот і одразу ж зустріли несподіване буквально на кожному кроці.
Звичайно, розумний людський мозок «це найвище, що створила природа, це вінець її творчості. Звичайно, з людиною ніщо не може зрівнятись, якщо… десь у Всесвіті не живуть ще досконаліші розумні істоти.
В такому припущенні нічого неймовірного немає. Всесвіт безмежний, чому ж слід гадати, що природа зупинилась у своєму розвитку? Чому людину слід вважати за найвищий її ступінь? А чи не може вищий для нас ступінь бути лише проміжним для інших світів?
Та поки що ми лише готуємося до радіорозмов з гаданими сусідами в Галактиці. Поки що ми робимо спроби відшукати серед хаосу шумів, які приймають наші радіотелескопи, будь-які осмислені сигнали. І ніщо, крім логіки, не підтверджує досі думки про наявність вищого, розумного життя поза Землею.
А тим часом повернімося на Землю та оглянімося довкола.
Пролетів птах. Можна дивуватися, як легко, граційно і красиво рухається він у повітрі. Жодна машина не зрівняється з птахом у спритності літати «літати вільно, відчуваючи себе повним господарем повітряної стихії.
Недарма польотом птахів цікавилось чимало великих учених «від Леонардо да Вінчі до Жуковського. Недарма таємниці пташиного лету досліджує аеродинаміка й нині. Недарма апарат з рухливим крилом залишається мрією, і зроблено лише несміливі спроби, щоб побудувати орнітоптер (птахоліт).
Подивимось, одначе, на пташку не просто як на живий літальний апарат. Чи нема в ній іще чогось дивовижного?
Десятки тисяч кілометрів долають перелітні птахи, прямуючи у вирій, і щоразу дотримуються свого маршруту з ідеальною точністю. Це вчені-орнітологи перевіряли не раз. З півночі на південь і з півдня на північ, здіймаючись на величезні висоти, пернаті мандрівники щороку повторюють шлях своїх предків. Не було випадку, щоб вони заблукали. Такої точності орієнтування ще не мають наші навігаційні прилади.
Про те, що кажан має звуколокатор, довідались вже давно. Він може виявити перешкоду тоншу трьох десятих міліметра. Різні види кажанів мають свій особливо влаштований локаційний апарат, надзвичайно добре пристосований до умов їхнього життя. Така висока техніка звуколокації для людини поки що недосяжна.
Гідролокатор дельфіна «пляшконоса» має радіус дії не менший, ніж локатори сучасних підводних човнів. А за точністю він набагато перевершує їх. Адже дельфін не лише «засікає» риб, на яких полює, а може відрізнити їхню породу «навіть на відстані до трьох кілометрів.
Ще не цілком ясно, як діє ультразвуковий локатор дельфінів і зубатих китів. Але що діє він дуже точно, немає сумніву. Дельфін, приміром, може виявити кинуту у воду маленьку шротинку на відстані два-три десятки метрів. Він безпомилково знаходить саме ту рибу, котрою живиться. Гадають, що ці тварини мають своєрідний ультразвуковий прожектор, який випромінює досить потужну енергію. Можливо навіть, що і свою жертву вони приглушують звуковим ударом, паралізуючи її на певний час.
А тюлень, як виявилось, має дотикові волосинки «своєрідні ультразвукові антени. Ехолокаційні та приймальні обладнання таких тварин дуже досконалі.
Ще одну цікаву здатність мають вусаті кити. Вони живляться планктоном і відшукують його скупчення у водяній товщі, завжди рухаючись до нього найкоротшим шляхом. Але ж китова їжа є не всюди, а лише в певних місцях, з певною солоністю води. Кит, очевидно, визначає з високою точністю (до сотих часток процента!), як насичена солями морська вода, а тому й знаходить так швидко дорогу до свого «пасовиська».