Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
Командування ВМС, училища, наш прес-центр доклали зусиль, щоб заспокоїти севастопольців, назвати авторів того рішення. Проте російське військове відомство та командування ЧФ знали, що робили. Люди нервували, в їхніх очах винуватцями стали українські воєначальники. Справжні органiзатори цієї політичної акції носа не показували. Але мета їхня була прозора, як скло — домогтися, щоб російський парламент знову порушив питання про статус Севастополя. І якраз жонглювання курсантами — прекрасний козир підготувати громадську думку севастопольців, кримчан до того, що питання про статус Севастополя мусить бути розглянуте у Верховній Раді. Міркували, що з затвердженням статусу Севастополя світла доля чекатиме і флот: він стане російським, і Росія не піде з Криму.
Незважаючи на всілякі спроби дискредитувати ВМС і їхнє командування, український флот розбудовувався. Закінчувалися випробування сторожового корабля “Гетьман Сагайдачний”, на ньому мали підняти прапор ВМС України. На суднобудівному заводі у Феодосiї завершувалося спорудження десантного корабля на повітряній подушці типу “Зубр”.
Поповнювалися ВМС і офіцерським складом. 24 квітня основна частина екіпажу великого протичовнового корабля “Способный” під головуванням капітана 3-го рангу С. Єлисеєва склала присягу на вірність народові України. Військовики висловили прохання, щоб їхній екіпаж узяли під юрисдикцію України й занесли тих, хто приніс присягу, до Збройних Сил України. Так і було зроблено. ВПК “Способный” входив до складу Тихоокеанського флоту. Щоправда, стояв він до останнього часу на ремонті в Севастополі. Може через це на Чорноморському флоті такий перехід до ВМС тлумачили не як бажання офіцерів служити Україні, а як страх перед тим, що доведеться вертатися на Далекий Схід. Сумніви насправді тоді були й у нас, проте з часом офіцери цього екіпажу, що залишилися без свого корабля, бездоганною службою розвіяли всілякі підозри.
Так само волів учинити й цивільний екіпаж танкера “Єльня” Чорноморського флоту. Капітан М. Гребенник часто приходив до штабу й вів про це переговори з командуванням. Дізнавшись про наміри екіпажу, адмірал Е. Балтiн викликав до собе капітана М. Гребенника. По розмові той, настраханий звільненням з посади, написав рапорт, у якому доповів, що “ніяких переговорів з представниками ВМС України про перепідпорядкування “Єльнi” не вів, схожих прохань не висловлював”. Цей рапорт пізніше було опубліковано в “Флаге Родины”. Я пам’ятаю, як ця інформація шокувала капітана 1-го рангу Ю. Шалита, до якого все ж звертався Гребенник із міркуваннями перейти до ВМС.
Випадок з екіпажем “Єльнi” був не єдиний. У цивільних моряків допоміжного флоту нагромаджувалися серйозні проблеми. Одержуючи раніше валюту в тривалих плаваннях, вони не виходили останнього року в море, мали жалюгідні оклади. Особовий склад екіпажів шукав вихід. 13 травня до командувача ВМС України віце-адмірала Бориса Кожина (звання віце-адмірал Кожину присвоїли напередодні Дня Перемоги, 8 травня) звернулися з листом профспілкові організації допоміжного флоту, запропонувавши “зустрітися з капітанами суден і владнати питання, що їм болять”. Кожин погодився. Але звістка ця дійшла й до начальника тилу ЧФ контр-адмірала Б. Богданова. Розвідавши про ініціативу профспілкових активістів, він категорично заборонив голові об’єднаного профспілкового комітету В. Носкову проводити таку зустріч. Тим часом в Очакові екіпаж ПЖК-38 Чорноморського флоту підняв на своєму судні державний прапор України. На Чорноморському флоті й у Головному штабі ВМФ Росії давно чекали слушної нагоди, щоб підняти Андріївські стяги. І ось вона випала. А що допоміжні судна ЧФ підняли Андріївські прапори, то Україна практично втратила змогу використовувати їх у своїх потребах, зокрема й танкери, які конче потрібні були державі, щоб перевозити паливо. Тому 18 травня з відома командування Чорноморського флоту, яке гарантувало, що залагодить соціальні негаразди моряків, себто підвищить зарплату, на 11 суднах 171-го дивізіону суден забезпечення тилу Кримської військово-морської бази ЧФ у селищі Новоозерному замайоріли Андріївськi стяги.