Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
Про спільне використання системи базування та матеріально-технічного забезпечення, як передбачалося угодою, підписаною в Ялті, годі було й говорити. Щоб провести випробування СКР “Гетьман Сагайдачний”, боєприпаси з українських складів Одеси та Миколаєва везли до Севастополя автотранспортом. Самі ж севастопольські арсенали флоту були перевантажені такими самими боєприпасами. Не подавали з берега на українські кораблі й потрібної кількості електроенергiї. Тому вони змушені були, перебуваючи біля стінки, спалювати паливо.
На підставі вказівок Міністерства оборони Росії бойові кораблi та допоміжні судна флоту без узгодження з українською стороною відряджали до зони Грузино-Абхазького конфлікту. Одного разу військовослужбовці — громадяни України — навіть наразилися на небезпеку. Тоді поталанило уникнути збройного конфлікту між кораблями ЧФ та грузинськими збройними формуваннями. А могла б пролитися кров українських юнаків, що несли службу на кораблях. Якби сталися жертви, Україна також несла б відповідальність за цей конфлікт, оскільки флот підпорядковувався двом президентам. Тому 12 квітня 1993 року міністр оборони України Костянтин Морозов телеграфував командувачу ЧФ, що забороняє походи кораблів ЧФ в район Грузино-Абхазького конфлікту.
Щоправда, крім спроб втрутитися у внутрішні справи Грузiї, кораблі Чорноморського флоту виконали й миротворчу мiсiю — евакуювали з Абхазiї тисячі біженців.
А з Ялтинської угоди і далі збиткувалися. Перелік порушень був величезний — односторонньо змінили органiзаційно-штатну структуру частин, передислокували кораблі, списали й розітнули 13 вертольотів, розконсервували десантні кораблі, розформували ескадру, вивезли архівні документи Чорноморського флоту у Гатчину...
Пізніше Едуард Балтiн у своїх спогадах в “Незалежному військовому огляді” (№6, 1996 р.) напише: “Перші шість місяців після мого призначення від керівництва Росії не було жодного телефонного дзвінка. Таке враження, ніби ми усіма покинуті й усіма забуті”.
Переговори стосовно Чорноморського флоту на той час знову зайшли в глухий кут. Російська делегація наполягала поділити берегову iнфраструктуру. Козирем у цьому питанні було подавання газу. “Краник” містився на російській території, і його погрожували перекрити. Російські претензії до інфраструктури порушували територiальну цілісність незалежної держави, тому Україна пропонувала варіант тимчасової присутності на правах оренди російської частини ЧФ на території українського узбережжя.
Російська делегація не поспішала залагоджувати проблему ЧФ. Така ситуація її цілком влаштовувала. Флот підлягав Росії, а утримувала його Україна. Причому гроші платила не малі. Зокрема й за серйозні огріхи чорноморців. Пожежі на ВПК “Очаков”, протичовновому крейсері “Ленинград” і плавказармі — коштували Україні чимало. “Невдале” швартування ВПК “Керчь” 3 березня під час показового навчання вартувало Україні сорок відсотків річних, що їх виділяли на підтримку боєготовності Чорноморського флоту.
Тоді як у Чорноморський флот вкладали силу-силенну грошей, Військово-Морськi Сили на свій розвиток одержували мізер. Це й заморозило їхнє дальше будівництво. На тлі зволікання з Чорноморським флотом з новою силою загострилися проблеми Криму та Севастополя. Чотири комітети Верховної Ради Російської Федерації розробили проект договору з Україною про подвійне громадянство, а це ще більше активiзувало антиукраїнськi сили в Криму. Вони передовсім заходилися блокувати Конгрес громадян України, який мав відбутися тими днями. В розповсюджуваних листівках містився заклик влаштувати учасникам Конгресу “Куликовську битву”, що стане “початком вигнання з Чорноморського флоту, з усього півострова, із Севастополя всієї петлюрівської, бандерівської та іншої нацистської погані”. Сесія міськради не забарилася накласти тримісячний мораторій на проведення будь-яких зібрань громадських організацій, мітингів, зокрема і конгресу.
Становище склалося дуже тяжке. Спілка офіцерів ВМС України звернулася з листом до голови Верховної Ради України І. Плюща і запропонувала негайно затвердити статус ЧФ, а також перехідний період, за який Російська Федерація мала б вивести свої сили з України. В листі містилися вимоги: узаконити механізм фактичного поділу плавскладу ЧФ та передання всієї берегової структури Україні; припинити ганебну практику забезпечувати житлом в Україні військовослужбовців — не громадян України; фінансувати тільки кораблі, які належать Україні, а за перебування російських суден брати орендну плату і направляти її на будівництво ВМС; негайно почати комплектування на базі берегових військ ЧФ берегових військ ВМС України; заборонити командуванню ЧФ змінювати форму власності українських земель та об’єктів, розформовувати й розукомплектовувати частини та з’єднання, продавати кораблі, озброєння і техніку тощо.