Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
Історія з заходом у Севастопольську бухту іншого корабля ВМС України майже повторилася. Побудований на заводі “Затока”, сторожовий корабель “Гетьман Сагайдачний” прибув до Севастополя відбути нормативні випробування. Але тепер уже Е. Балтiн робив усе, щоб сторожовик не ввійшов у бухту. Знову це питання розв’язували на рівні Міністерства оборони України. Поставити судно, навіть у непристосоване для такого класу кораблів місце, виявилося лише півділа. Е. Балтiн заборонив забезпечувати його з берега і надіслав Б. Кожину телеграму: “Через МО України розв’язати питання з Генштабом РФ про дислокацію корабля та розміщення, тимчасової постановки на необхідні види постачання за плату в постачальних органах ЧФ”. Тобто Україні пропонувалося платити двічі. Держава повністю утримувала ЧФ і тепер мала ще платити йому ж за стоянку корабля Військово-Морських Сил України. А дозвіл треба, як порадив Балтiн, узяти в МО Росії. За використання бази та засобів забезпечення випробувань сторожовика “Гетьман Сагайдачний” командування ЧФ зажадало від ВМС України 2,5 мільярда карбованців, що на тоді було втроє більше за вартість спорудження корабля.
Фінансове питання російське військове відомство обкрутило ще дотепніше. Через те, що розв’язувати проблему флоту не поспішали, патріотизм і любов чорноморців до Росії дедалі згасали. А оскільки бійці готові були визначитися не на користь російського флоту, то генерали й адмірали у Москві оголосили про виплату зарплати чорноморцям за курсом рубля. Е. Балтiн швидко виконав команду. А через те, що різниця в курсах рубля та карбованця була чимала, офіцери і мічмани ЧФ почали одержувати майже вдвоє більше. Цей жест подавали як піклування Росії про чорноморців, хоч гроші платила Чорноморському флотові, як і раніше, тільки Україна.
Щоб відмінити незаконне рішення, генерал-полковник Анатолій Лопата, який тимчасово виконував обов’язки начальника Головного штабу Збройних Сил України — першого заступника Мiнiстра оборони України, телеграфував Е. Балтiну: “Законодавством України при виплаті особовому складові грошового забезпечення і зарплати не передбачено виплату курсової різниці карбованця до рубля. Оскільки фінансування ЧФ провадилося за рахунок коштів кошторису МО України, прошу вас скасувати ухвалені рішення”.
Враховуючи обставини, що склалися, російське керівництво знайшло рубльову масу, щоб покрити курсову різницю. Чорноморців таким чином купили. Це був не перший випадок. Щоб підтримати проросійські настрої офіцерів флоту, а особливо командного складу, ще в листопаді 1992 року російське керівництво через органiзований у Севастополі на території військової частини відділ Польового банку Російської Федерації завезла рубльову готівку з Новоросійська.
9 лютого в Києві на зустрічі міжурядових делегацій стосовно Чорноморського флоту було парафовано Угоду між Україною та Російською Федерацією про фінансування ЧФ у перехідний перiод. Парафовано, але не ухвалено. Тому російське керівництво свої п’ятдесят відсотків витрат на ЧФ так і не внесло. Курсову різницю чорноморцям при видачі грошового забезпечення, як і раніше, виплачували. Тож грошей вони одержували вдвоє—втроє більше, ніж їхні колеги у ВМС України, а підлягали й виконували накази російського військового відомства. Командувач ЧФ Е. Балтiн невдовзі виказав себе — кому служить і чиї накази виконує.
Командувач ВМС України контр-адмірал Б. Кожин тими днями телеграфував міністрові оборони України: “5 березня 1993 р. командувачу 116-ї бригади річкових кораблів ЧФ (Iзмаїл) капітанові 1-го рангу В. Помазану шифротелеграмою за підписом віце-адмірала Е. Балтiна наказано організувати підготовку бригади до перебазування в м. Таганрог за сигналом. Щоб не допустити розголосу, телеграму знищено”.
Цій запланованій акції вдалося вчасно запобігти, кораблі залишилися в місцях дислокації.
Міфічна Ялтинська угода, не підкріплена постановами, розв’язувала руки командуванню Чорноморського флоту, яке могло діяти в російських iнтересах. Завдання не допустити поділу флоту та розміщення й закріплення Військово-Морських Сил України в Севастополі воно активно втілювало в життя.