Королівська дорога
- Автор: Мальро Андре
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Переводчик: Людмила Колодинська
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Королівська дорога». Краткое содержание книги:
— І довго так триватиме? — запитав Клод.
— Аж поки вони погасять вогнища, тобто до ранку, бо ранок — найсприятливіша пора для прийняття рішень.
Трохи розслабившись, Перкен заглибився в думки. Навряд чи він уже усвідомлював, що врятував своє життя, адже ще зовсім недавно він боявся тортур, падіння, був сам не свій — отож власне життя видавалося йому вельми туманним. Що чекало його серед цього то наростаючого, то затихаючого гомону, серед цього дикого збіговиська божевільних, серед безжальних джунглів і серед ночі? Ненависть до людей, ненависть до життя, ненависть до всіх тих сил, у полоні в яких він зараз перебував, перемішуючись із лихоманкою, переповнювала все його єство. Він перестав почувати себе в’язнем, сіпаючий біль і лихоманка докучали йому дужче, ніж нав’язливі спогади. Його лихоманило, те, що долинало від людської юрби, сприймалося важко. Меойці не рухалися. Відблиски вогню ковзали по застромлених у землю списах, по лисніючих од поту руках. Тільки-но вогнище трохи загасало, пітьма враз, мов прибій, знову насувала на них, вихоплюючи з темряви лише сяк-так застромлені списи. Через високу температуру ніч видалась йому вічністю. Вона здіймалася вгору над цим диким проклятим місцем, що його заховала від оточуючого світу, як і джунглі, які маскували храми.
Нарешті почало світати.
Грудка землі погасила останній язичок полум’я. Перекладач присів біля Перкена.
— Виберіть місце і день.
— А клятва?
— Клянемось.
Він голосно переказав зміст розмови.
Меойці поволі зводилися, зігнані зі своїх місць холодним білим світанком. Суцільний гурт з настанням ранку потроху розпадався. Кілька з них справляли нужду.
— Перкене, ти віриш клятві?
— Зачекай. Спочатку треба взяти набої, які лежать у старій кобурі — в першому візку під курткою... і ще мій кольт...
— Де він?
— Я не знаю... Десь між оцим місцем і хижею...
На щастя, він лежав на клаптику голої землі і Клод одразу знайшов його. Щойно він підняв зброю — доказ миру, — як з їхньої хижі вийшов одягнений Ха. Вони обоє пішли до візків. Ха вийняв кобуру і повернувся до Перкена.
— Як Грабо? — запитав той.
Бой розвів руками.
— Зараз спить...
Старці сиділи навпочіпки під черепом буйвола. Раб приніс їм глечики з трунком. Перкен підвівся і сперся на Клода, який занепокоєно розглядав його впалі і неголені щоки. Перкен зціпив зуби, щоб не скривитися від болю. Нахиливши бамбукову трубку, вождь пив. Перкен устав — всі глянули на нього.
— Що з тобою? — запитав Клод.
— Зачекай...
Це що — порушення клятви? Меойці нетерпляче чекали знаку вождя. Перкен підняв ліву руку, витяг кольт з кобури, сказав перекладачеві: «Дивіться на череп» і прицілився. Мушка тремтіла — давалися взнаки рана й лихоманка... Заважала й нічна роса... Пістолет був змащений... Всі вп’ялися очима у відполірований сонцем і мурахами череп. Перкен вистрелив — між рогами з’явилася кривава пляма, яка щораз більшала; витягнувшись, вона цівкою поповзла вниз і почала скапувати з носа. Вождь з острахом простягнув руку — червона крапля на якусь мить завмерла, потім упала на палець. Він одразу злизав її і сказав фразу, від котрої занепокоєні тубільці втупились у землю.
— Людська кров? — запитав перекладач.
— Так...
Клод сподівався, що Перкен пояснить, але він лише дивився на меойців. Якісь пониклі й напружені водночас, вони підходили все ближче; кидаючи погляд на череп, крадькома знову опускали очі. І були дуже занепокоєні. А пляма збільшувалась. Верхній її край засох, нижній, ще мокрий, криво сунувся вниз. Ця жива пляма з краями-лапами скидалася на величезну живу комаху і здавалася тавром на голубуватій кості буйволячого черепа.
Рукою, яку вождь підставив під скапуючі краплини крові, показав на бамбукову трубку — Перкен приклався до неї. Клод сподівався якогось раптового поклоніння. «Вони дуже природно сприймають надприродне, — мовив Перкен. — Вони дивляться на мене так, як білі на людину, що має якусь незвичайну рушницю. І так само бояться мене. Єдине, в чому ми можемо не сумніватися, — рисова клятва буде. — Клод також приклався до трубки. — А що все це означає? Замість кулі я набрав у гільзу своєї крові».
Вождь підвівся. Ха пішов запрягати буйволів, а Перкен і Клод повернулися в хижу, де вони залишили Грабо. Той, простягнувши руки, лежав у кутку. Спав. Перкен розбудив його і розповів про угоду з меойцями. Грабо сів, але чомусь мовчав.