Темна вода
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-2961-01-1
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Темна вода». Краткое содержание книги:
І побачив просто перед собою пружні оголені жіночі груди. Навіть вночі проглядалися темні кружальця сосків.
— Нічого собі! — промовив зляканий голос.
Мельник простягнув руки вперед, аби переконатися, що груди справжні, та хтось легенько ляснув його по руках. Замість грудей перед ним з’явилося злякане обличчя Ольги.
— Ви... ви і вночі купаєтеся?
— На ваше щастя, — коротко відповіла вона. — Я купалася. А ви що робили?
— Теж... купався...
— Ви пили, — вона нахилилася нижче. — Точно — пили. Потім у такому стані полізли в воду.
— Прямо так... у штанях...
— Всяке буває.
Мельник потроху оклигував від боротьби з річкою. У вухах вже не шуміло. Тепер він міг чути музику, яка линула з боку „Аврори”. Тіло боліло, голова гула, та, здається, кістки лишилися цілими. Однак понівечений стан не заважав дивитися на голе жіноче тіло, нехай його чіткі контури частково приховувала ніч. Ольга, відчувши чоловічий погляд, швидко відійшла і повернулася вже в халаті, заховавши свої принади від сторонніх очей.
— Все ж таки, що з вами сталося? Випили — і далі?
— Далі зустрівся з нашими вчорашніми знайомими. Пам’ятаєте, четверо пацанят у прибережних кущах?
Білявка нахилилася до Мельника майже впритул, торкнулася пучками пальців його обличчя і зойкнула:
— Кров! Там у вас кров!
— Вони кусаються.
— Вас... вас могли вбити?
— Запросто. Тільки навряд чи вони зараз хотіли цього. Інакше я б влаштували більш серйозну пастку. Слухайте, давайте поговоримо в іншому місці, — він сів, обережно розвернувся, стаючи рачки, поволі підвівся. — Мені б до себе дійти...
— Ви зможете рухатися?
— Ну, Олю, нічого трагічного. Дорослий дядя отримав у голову від чотирьох потвор. Але якщо допоможете дійти...
Білявка без зайвих розмов ковзнула йому під ліву руку, підставляючи плече.
При світлі лампочки вона нарешті роздивилася всі подряпини на його обличчі. Потім звеліла роздягтися до трусів. Мельник не особливо комизився — він просто не мав на це сил. Обдивившись побите тіло, Ольга знайшла на спині ще один свіжий шрам, чухнула до себе і принесла картату дешевеньку косметичку, звідки дістала бинт, вату, пластир, зеленку, йод і ще жмені якихось упаковок із пігулками. Кілька з них вона тут же звеліла йому ковтнути, причому Віталія зовсім не цікавило, чим саме Ольга його труїть. Так само покірно він дозволив обмазати себе йодом і позаклеювати шматочками пластиря. Поки білявка надавала першу допомогу, він коротко розповів про свою пригоду.
— Виходить, вони за вами стежили?
— Думаю, так. Коли чесно, я недооцінив цих маромоїв. Швидше за все, вони не збиралися квитатися зі мною саме сьогодні. Але обставини складалися на їхню користь. Де вони отаборилися, не знаю. Зате тепер точно знаю: вони вирахували мою машину. Побачили, як „Нива” їде кудись на ніч глядачі. Припустили, що я повертатимуся назад по темному. Від Люди я вже сьогодні дізнався, що один із них — місцевий. Тому знає, як краще їхати сюди вночі. Лишалося тільки зробити засідку в зручному місці і чекати.
— Вам у міліцію треба...
— Оцього якраз ні. Доведеться пояснювати причини. Розповідати ментам спочатку про нашу вчорашню пригоду зі стріляниною. Відповідно сказати, що в мене при собі була вогнепальна зброя, яку я зберігав незаконно. І більше того — тепер ця зброя знаходиться в більш небезпечних руках, ніж мої. Та це тільки початок. Знаєте, що почнеться далі? Менти захочуть з’ясувати для себе причину вчорашнього конфлікту. Тут випливе наш друг Антон зі своїми історіями про річкових чудовиськ. Самі здогадаєтеся про подальший розвиток подій чи вам підказати?
— Добре, — зітхнула Ольга. — Але ж не можна залишати все це просто так. Ця четвірка небезпечна, тепер ще озброєна... Треба щось робити...
Вона далі лишалася в халатику, під яким нічого не було. Ця думка не давала шульзі спокою, і він не гнав її від себе. Хоча й не міг пояснити собі толком, що з ним раптом почало творитися. Можливо, після бою воїнам у всі часи гостро хотілося жіночої ласки...
— Треба щось робити, — повторив він за нею. Халат стовбурчився на грудях, і Мельник нарешті не витримав — провів по цим півкулям рукою.
Раз. Ще раз. Опору не відчув — Ольга сиділа і спокійно, навіть без подиву, дивилася на нього. Рука стала сміливішою, ковзнула за викот халата, і ось уже спрагло м’яцкала шовковисту шкіру грудей, пальці торкнулися соска, відчуваючи, як він поволі твердішає. Друга рука вже мандрувала внизу, пестячи стегно...