Бог Світла
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1994, №3-4
- Переводчик: Лариса Маєвська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бог Світла». Краткое содержание книги:
Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.
Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.
Ту ж мить Яма зірвав з плечей свого плаща й закинув його, наче невід, через потік. Важка його облямівка придалася для цього маневру, обплутавши, мов тенетами, свою здобич.
Силкуючись вивільнитися, почув чоловік у чорному швидкі кроки, а потім щось гупнуло поряд нього — то криваво-червоні чоботи Ями дістали його по цей бік потоку. Він устиг скинути з себе Яминого плаща, стати в оборону й відбити нову атаку. За спиною в нього поволі здіймався угору пагорб, і він задкував усе далі й далі, аж поки схил став стрімкий і голова Ями сягала йому лише по пояс. Тоді він накинувся на нього згори. Але Яма поволі і неухильно прокладав собі шлях нагору.
— Боже Смерті, Боже Смерті, — заспівав відчайдушний войовник, — вибач за зухвале моє запитання і скажи, чи ти не збрехав.
— Скоро дізнаєшся сам, — відповів Яма, б’ючи його по ногах.
І ще одного удару завдав йому криваво-червоний суперник, удару, що будь-кого міг розрубати навпіл і розсікти його серце, та лезо лише ковзнуло по грудях чорного войовника.
Діставшись до місця, де ґрунт був крихкий, невеличкий боєць заходивсь колупати його ногами, скидаючи потоки землі і жорстви вниз, на голову ворога. Яма затулив очі лівою рукою, але враз велике каміння ринуло на нього зливою. Воно котилося вниз і коли потрапило йому під ноги, він послизнувся, упав і покотився схилом униз. Чорний чоловічок, якому на цей час пощастило вже скинути кілька великих уламків скель і навіть один валун, кинувся слідом униз з високо піднятим кинджалом.
Не встигаючи схопитись на ноги, щоб відбити напад, Яма перекотився і зісковзнув назад до потоку. Утримався він на самісінькому краєчку берега, але тут побачив, як на нього котиться валун, і сахнувся вбік. Йому пощастило уникнути зіткнення, але поки він відштовхувався од землі обома руками, шабля його ковзнула вниз у потік.
Насилу встигнувши звестись навколішки, він вихопив кинджал і, похитуючись, відбив замашний удар супротивника. Знизу гучно плюснуло — то шубовснув у воду валун.
По тому його ліва рука шугнула вперед і зімкнулася кліщами на зап’ястку суперника, що спрямовував проти нього зброю. Він спробував ударити його кинджалом знизу вгору, але відчув, що і його рука опинилася в лещатах ворожої хватки.
Так вони і стояли, міряючись силою, аж поки Яма зненацька присів і крутнувся вбік, відштовхуючи від себе суперника.
Та обидва міцно вчепилися один в одного і від дужого поштовху покотились клубком. І ось уже край розколини насунув на них, опинився під ними, а за мить — і над ними. Яма відчув, як кинджал випав йому з рук і брязнув об дно потоку.
Коли обоє виринули на поверхню, жадібно хапаючи ротами повітря, в їхніх стиснутих руках не лишилось нічого, крім води.
— Перед смертю вихрестишся, — проказав Яма і замахнувся лівою.
Суперник блокував його удар своїм зустрічним.
Течією відносило їх ліворуч, аж поки вони відчули нарешті під ногами кам’янисте дно; далі вони билися, бредучи вздовж потоку.
Потік ширшав і робився мілкіший, вода вирувала тепер на рівні пояса. Подекуди береги підступали до води вже не так круто.
Яма завдавав удару за ударом — і кулаками, і ребром долоні; але так само він міг гамселити статую, бо той, хто був колись священним катом богині Калі, сприймав усе незворушно анітрохи не міняючись на обличчі, й повертав удари з костоломною силою. Здебільшого ці удари сповільнювалися протидією води чи блокувалися пильним Ямою, та один з них поцілив йому прямісінько під ребра, а другий, ковзнувши по лівому плечу, влучив у щелепу.
Яма відкинувся назад і поплив на спині, вибираючись на мілководдя. Супротивник подався за ним навздогін, але одразу ж напоровся гартованим своїм животом на червоний чобіт Бога Смерті; водночас той ухопив його спереду за одежу і щосили шарпнув на себе. Перелетівши через голову Ями, він гепнувся навзнак на острівець глинистого сланцю.
Яма звівся навколішки й обернувся саме в ту мить, коли його суперник вже скочив на ноги й вихопив з-за пояса кинджал. Обличчя його лишалося незворушним, коли він завмер, пригнувшись, в очікувальній позиції.
На мить очі їхні зустрілися, але цього разу чоловік у чорному не схитнувся.
— Тепер, Ямо, я спроможний зустріти твій смертоносний погляд, — сказав він, — і сила його мене не зупинить. Я надто добре засвоїв твою науку!
Та коли кинувся він уперед, Яма вхопився обіруч за свій мокрий пасок і обкрутив ним, немов канчуком, стегна суперника.
Похитнувшись, той випустив кинджал; і тоді Яма обхопив і щосили притис до себе ворога, борсаючись і воднораз відштовхуючись від дна ногами, він тягнув його назад на глибочінь.