Сонети. Світовий сонет
- Автор: Павлычко Дмитрий Васильевич
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Генеза
- ISBN: 966-504-388-9
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Сонети. Світовий сонет». Краткое содержание книги:
Видання сонетарію видатного українського поета складається з оригінальних та перекладних творів цього жанру. Поет розглядає свою сонетну творчість як пошуки людської істинності. Авторська частина книжки порівняно з попередніми виданнями значно розширена; перекладна — це антологія «Світовий сонет», де окремо подано повний сонетний доробок В. Шекспіра, Гвєздослава та Янки Купали і переважну більшість сонетів Ш. Бодлера. В цілому сонетарій Д. Павличка — унікальне явище української літератури, в якому в невмирущій поетичній формі постає вічність людського духу.
Перейти на страницу:
22
В душі моєї потаємний схов
Ласкава думка з вами загостила.
Вона печальне серце полонила
Солодкими словами про любов.
Душа питає серця: «Що за сила
Наш розум потрясає до основ,
Втишає болі й повертає знов
Йому жадань і мрій могутні крила? »
А серце — їй: «Задумана душе,
Сюди приходить новий дух Кохання,
Що молодість нам вічну береже.
Він тій завдячує своє життя,
Що наші скарги, болесті й страждання
Перейняла в пориві співчуття!»
23
О горе! Перед силою зітхання,
Що в серці народилося моїм,
Скорились тихі очі, й стали їм
Ненависними грішні пожадання.
Вони живуть у прагненні однім —
Слізьми являти жалощі й страждання.
Вінок тортур на них кладе Кохання,
І світло сліз туманиться на нім.
Йде жаль із серця, й серце в ньому тоне,
І сповиває чорна непроглядь
Кохання, що від болю непритомне.
Але найбільше ті думки болять,
Де сховане ім'я моєї донни,
Що відійшла за гробову печать.
Франческо Петрарка
З КНИЖКИ «НА ЖИТТЯ МАДОННИ ЛАУРИ»
2
Щоб тішитися помстою й карати
За тисячі образ, бере свій лук
Амур, подібний до підступних злюк,
Що крадькома вичікують розплати.
В очах і в серці захисні загати
Я збудував з чеснот і з їх сполук,
Та вибито щита ударом з рук,
І вже нема куди від стріл тікати.
Збентежена цим нападом швидким,
Душа моя не мала часу й змоги
Знов захистом озброїтись міцним.
Не можуть навіть кам'яні чертоги
Сховати від страждання серце вбоге
Від муки, що живе у ньому й з ним!
48
Не змеженіє річка від сльоти,
Вогонь вогнем ніколи не здолаєм.
Збагачуються схожості навзаєм,
Воюють протилежностей світи.
Любове, двоє тіл єднаєш ти
В одній душі, світ сотворивши раєм,
Чому, скажи, чим дужче ми жадаєм,
Тим менше дозволяєш осягти?
Як сліпить сонце зір, як глушить звуки
Околиць Нілу водяна дуга,
Що з гір летить і б'ється в каменюки,
Так стлумлює сама себе жага,
Від прагнення свого занемага
І кволіє від власної принуки.
61
Благословенні будьте, день, і рік,
І мить, і місяць, і місця урочі,
Де спостеріг я ті сяйливі очі,
Що зав'язали світ мені навік!
Благословен вогонь, що серце пік,
Солодкий біль спечаленої ночі
І лук Амура, що в безоболоччі
Пускав у мене стріл ясний потік!
Благословенні будьте, серця рани
І вимовлене пошепки ім'я
Моєї донни — ніжне і кохане,
І ці сторінки, де про неї я
Писав, творивши славу, що не в'яне, —
Й ти, неподільна радосте моя!
68
Священний вигляд вашої землі
Сум навіває, що аж серце плаче:
Що робиш ти? На небо глянь, бідаче,
Туди тебе волає шлях в імлі.
Втім, інша мисль — про інше взагалі:
До милої вертаймося! Тим паче,
Що серце без коханої — незряче,
Куди втечеш ти на однім крилі?
Веде ця думка першу за собою —
Я так їх слухаю, як новину,
Що раптом приголомшує журбою.
Продовжують вони свою війну,
Хто переможе з них, я не збагну,
Кінця не видно їхньому двобою.
131
Співати по-новому про Любов
Я прагну, щоб збудити співом тіло,
Щоб знов жадання запалахкотіло,
Щоб ум студений запалився знов;
Щоб та душа струснулась до основ,
Яка мене покривдила так сміло,
Щоб співчуття в сльозах її горіло,
В очах її, де світло я знайшов;
Щоб ворухнулись від зітхань жадливо,
Немов троянди на снігу, вуста,
Зубів одкривши мармурове диво;
І щоб моє життя, що вироста
Із болю, не боліло, а в літа
Далекі понесло мене щасливо.
Перейти на страницу: