Сонети. Світовий сонет
- Автор: Павлычко Дмитрий Васильевич
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Генеза
- ISBN: 966-504-388-9
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Сонети. Світовий сонет». Краткое содержание книги:
Видання сонетарію видатного українського поета складається з оригінальних та перекладних творів цього жанру. Поет розглядає свою сонетну творчість як пошуки людської істинності. Авторська частина книжки порівняно з попередніми виданнями значно розширена; перекладна — це антологія «Світовий сонет», де окремо подано повний сонетний доробок В. Шекспіра, Гвєздослава та Янки Купали і переважну більшість сонетів Ш. Бодлера. В цілому сонетарій Д. Павличка — унікальне явище української літератури, в якому в невмирущій поетичній формі постає вічність людського духу.
Перейти на страницу:
З ІТАЛІЙСЬКОЇ
Данте Алігєрі
З КНИЖКИ «VITA NOVA»
8
Бентежність гине в хлані темноти,
Як біля вас я стану, ясна зоре.
Любов рече, і слово те суворе:
«Тікай від неї, бо загинеш ти!»
Шукають злякані персти опори,
Обличчю барви серця не знести:
Припав я до студеної плити,
Та камінь теж волає: «Горе! Горе!»
Той понесе, як сором, вічний гріх,
Хто руки відхилив мої простерті
І встояти мені не допоміг,
Коли на кпини падав я одверті,
Мов на мечі, коли недбало сміх
Ви кинули очам, що прагли смерті.
15
Володарка мойого серця мила, —
Сліпуча, сонцесяйна ліпота;
Побіля неї з подиву несила
Вознести погляд, отверзти уста.
Їй очі освітила доброта,
Покора милостива стан повила.
Вона ступає так, немов свята,
Що нам про вищу силу ознаймила.
Дивитися на неї — благодать.
А хто не знав цю всемогущу вроду,
Не може щастя до глибин спізнать.
Від уст її, мов пахощі весни,
Іде любовний дух, що насолоду
Вливає в серце і велить: «Зітхни!»
16
Хто в гроні дів мою угледить панну, —
Побачить вроди чистий ідеал.
Возношу Богу похвалу похвал,
Коли бодай здаля на неї гляну.
Вона розбуджує печалі шану,
Високих почувань святий хорал;
Зарозумілості крикливий шал
В покору перетворює рахманну.
їй не потрібна слава голосна!
Мов нагороду, ласку поважання
Всім за смиренність воздає вона.
Благословенні помисли й діяння
Краси! Хто серцем дух її спізна,
Той завжди буде снити про Кохання.
19
Явило безмір ніжності й турботи
Обличчя ваше лагідне й сумне
В ту мить, як ви побачили мене,
Зчорнілого від горя і скорботи.
Я зрозумів, що, сповнене чесноти,
З моєї туги ваше серце схне.
Плач появляв страждання навісне,
І я не міг його перебороти.
Я мусив заховатися від вас,
Щоб ви не бачили мого ридання,
Не знали глибини моїх ураз.
Сумна душе, — я мовив, — до сконання:
З цією донною — моє Кохання,
Через яке я плачу раз у раз!
20
Кохання колір, стишений журбою,
І милосердя риси чарівні
Ваш вид прибрав у мудрій таїні,
Як ви побачили перед собою
Мій тихий погляд, спалений сльозою,
Уста байдужі, стиснуті й смутні.
Ви донну нагадали, що мені
І серце, й ум осяяла красою.
Очей від вас не можу відвести,
Котрі не знають іншої мети,
Як сплакувати вічну безнадію.
Ридати силу дасть мені ваш дух,
А сльози — це отуха всіх отух,
Та перед вами плакати не смію.
21
Ви, мої очі, проливали ріки
Гіркої туги, скорбної мольби.
Перед явою вашої журби
Всі опускали у сльозах повіки.
Тепер забули б ви про все, якби
У зраді я шукав для себе ліки,
І донні тій, що відійшла навіки,
Не впоминався вічної хвальби.
Все, що для вас — блаженство неокрає,
Для мене — горе, ніби тьма, бездонне.
За вас боюсь перед очима донни.
її ніде й ніколи не повинні
Забути ви — хіба що в домовині, —
Так мовить моє серце і зітхає.
Перейти на страницу: