Хрест із сапфірами
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-938-071-5
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Хрест із сапфірами». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
— Ви спочатку послухайте, що в цьому будинку знайшов містер Кревен.
— Подайте мені свічку, — відізвався містер Кревен, — стемніло.
— А свічок ви не знайшли серед усіх цих скарбів? — посміхаючись, запитав отець Бравн.
Фламбо підняв серйозне обличчя й уважно подивився на свого приятеля.
— Це також дивно, — сказав він. — Двадцять п’ять свічок і жодного підсвічника.
Темніло доволі швидко, раптово здійнявся вітер. Священик підвівся й пішов до тієї частини столу, де лежали воскові свічки й інші дивні знахідки. Проходячи біля коричневого пилу, він голосно чхнув.
— Ох-хо-хо! Та це ж тютюн для нюхання.
Він узяв одну зі свічок, обережно запалив її, повернувся і вставив у пляшку з-під віскі. На перетязі полум’я свічки мерехтіло, ніби прапорець. З усіх боків замку на багато миль довкола шуміли чорні сосни, ніби море билося об скелі.
— Я можу прочитати ввесь перелік знайдених речей, — серйозно почав Кревен і взяв один із аркушів. — Під час інвентаризації ми побачили, що маєток запустів, лише в одній-двох кімнатах хтось скромно жив. І цей мешканець зовсім не слуга на ім’я Ґав. Отож ми знайшли:
по-перше, дуже багато коштовного каміння, переважно — діяманти, і всі без бодай якоїсь оправи. Звичайно, це природно, що у Ґленджила були родинні коштовності, але їх зазвичай вправляють у золото або срібло. А в цьому домі їх, напевно, носили в кишенях, як мідяки.
По-друге, багато, дуже багато нюхального тютюну, не в табакерках і навіть не в мішечках, а просто на буфеті, каміні, піяніно — всюди. Це виглядає так, ніби господареві важко було сягнути в кишеню або підняти кришку.
По-третє, де-не-де ми знайшли кілька малих купок дрібних металевих частинок, коліщаток, пружинок і т. п. Виглядає на те, що тут розібрали кілька механічних іграшок.
По-четверте, воскові свічки, котрі потрібно вставляти в пляшки, тому що більше немає куди.
А тепер я хочу звернути вашу увагу на те, що все це доволі дивно й ми не очікували нічого подібного. Основна загадка була нам відома: ми знали, що з останнім графом з цього роду щось не так. Ми прийшли сюди, щоб довідатися, чи він тут справді жив, чи справді помер і який стосунок до всього цього має оте рудоволосе опудало, котре й поховало графа. Спробуймо уявити собі найгірше, що тільки можна уявити, щось найбільш дике й театрально-мелодраматичне. Можна припустити, що слуга справді вбив свого господаря або що граф насправді живий, або слуга — це справжній граф, а в могилі спочиває тіло справжнього Ґав. Уявімо будь-який хід подій, як у трагедіях Вілкі Коллінза, та ми все одно не зможемо пояснити, чому свічки без підсвічників або чому підстаркуватий джентльмен з аристократичної родини брав нюхальний тютюн просто з фортепіяно. Суть цієї історії можна собі уявити, а от деталі доволі таємничі. Людський розум не спроможний пов’язати між собою тютюн, діяманти, воскові свічки й розібраний годинниковий механізм.
— Думаю, тут є деякий зв’язок, — відізвався священик. — Цей Ґленджил міг бути звихнений на Французькій революції. Він був палким прихильником монархії та намагався відродити в своєму маєтку побут останніх Бурбонів. У нього є тютюн для нюхання, тому що у XVIII столітті це було модно; воскові свічі призначені для освітлення; частини розібраних механізмів мали бути натяком на те, що Людовік XVI полюбляв майструвати; а діяманти призначені для намиста королеви Марії-Антуанетти.
Обоє чоловіків дивилися круглими очами на отця Бравна.
— Яка досконала екстраординарна думка! — вигукнув Фламбо. — Ви справді вважаєте, що все було саме так?
— Насправді я вважаю, що все було зовсім по-іншому, — відповів отець Бравн, — просто ви сказали, що людський розум неспроможний поєднати тютюн, діяманти, розібраний механізм і свічки. А я продемонстрував вам протилежне. Та я переконаний, що правда схована десь глибше.
Він зробив павзу й прислухався до завивання вітру поміж вежами. Потім все ж відізвався:
— Граф Ґленджил був злодій. Він жив подвійним і темним життям, як відчайдушний лиходій. У нього не було підсвічників, тому що використовував лише короткі обрізані свічки, котрі вставляв у малий ліхтар. Тютюн кидав у вічі, так як французькі злодії кидають в очі переслідувачів перець. А основним доказом такої версії є саме діяманти й маленькі сталеві коліщата. Вас цікавить, як їх можна використовувати? Діяманти та маленькі сталеві коліщатка — це ті два інструменти, з допомогою котрих можна вирізати скло.