Закоłот. Невимовні культи
- Автор: Кузнєцов Володимир
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-617-7585-20-5
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Закоłот. Невимовні культи». Краткое содержание книги:
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
На передпліччі прокинувся браслет — вхідний міжслужбовий виклик. Брідж кинула оком на екран. Лейтенант Іва Боген. Несподівано.
— Слухаю, пані лейтенанте.
— Пані інспекторко, вітаю. Ви маєте прибути до секторального габу СФБ. Це терміново.
— Що трапилося? — відчувши, як усередині розливається гаряча хвиля, спитала О’Шонессі.
— Перепрошую, пані інспекторко, але згідно з настановами 147-А та 34 взаємодії СФБ та СОІ надання мережею інформації щодо…
Брідж не могла похвалитися, що дослівно пам’ятає ті настанови чи навіть пригадує їхні номери, але, нетверда в букві, вона добре відчувала дух законів СОІ. І добре розуміла, що мають означати сі слова. Несанкціонована окультна активність — і судячи з місця зустрічі — пов’язана з Вукміром.
— Зрозуміло, — роздратовано урвала вона лейтенанта, водночас посилаючи запит на монорейку. — Буду за… вісімнадцять хвилин.
Око її зупинилося на записнику, що так і лишився лежати на столі. Вона корегувала маршрут, додавши візит до Кемідова…
— Я зустріну вас у коридорі А-18, відсік 4, пані інспекторко. Прошу не затримуватися. Це насправді терміново.
«Курва твоя мама!» — вилаялася про себе О’Шонессі, скасовуючи запит. Зваживши поглядом записника, вона вхопила його і засунула в контейнер на стегні.
«Сінано», хоч який величезний, не заохочував до прогулянок та вештань. Екіпаж пересувався за чітко визначеними маршрутами, а частота й кількість цих пересувань зводилися до мінімально необхідної. Збудований за часів Старої Імперії, у своєму первісному дизайні корабель не мав ані сингулярного реактора, ані НРІ — двох вузлів, що значно спростили й прискорили живлення та роботу внутрішніх систем, а відповідно, і зменшили потребу в людях на борту — вантажі найбільш вимогливому та витратному в умовах космосу. Достеменно невідомо, якою була кількість екіпажу під час Війни Тисячі Демонів, але вочевидь, нинішні десять тисяч є значно меншою цифрою. Це зумовило будівництво внутрішньої монорейки й так само — запровадження обмежень щодо пересування. Між облаштованих осередків навколо критичних агрегатів, які для свого функціонування потребували людського ресурсу, пролягали темні та холодні ділянки, в яких повітря (і то не всюди) постачалося прадавніми системами, змонтованими чи то за Старої Імперії, чи то за часів мі-го. Вилазки окульт-техніків та ауксиларіїв у ці «темні долини» були чимось на кшталт археологічних експедицій. Принаймні, так вони виглядали для стороннього спостерігача. Такого як інспектор СОІ чи офіцер СФБ.
О’Шонессі, одна в порожній вагонетці, всміхнулася своїм думкам. Двері прочинилися, і досередини зайшов довготелесий, більше двох метрів, чоловік. Він був модифікований ледь не більше за Кемідова: непропорційно довгі ноги та руки складалися здебільшого з біополімерних тканин та пласталевих вставок. Тулуб, який за розмірами мав би належати землянину середнього зросту, вкривали зовнішні модулі та периферійні пристрої. Жмути кабелів та широкі смуги оптоволоконних шин, здається, замінювали йому одяг. Хоча необхідність у вбранні була взагалі доволі сумнівною — жива плоть проглядала лише фрагментарно і на поверхні займала відсотків десять. Пах був прикритий чимось на кшталт порцелянової черепашки — розмірів достатніх, щоб натякати на щось під нею. Напевне, також щось мало залишитися і на голові, але інженерний шолом не давав змоги впевнитися в цьому. Скло візора — тригональної сітки зеленуватого перламутру — розвернулося до неї.