Закоłот. Невимовні культи

Майлз Боген зробив список забороненого тому. Чи, радше, список списку. Навіть якщо ланцюг копій був іще довший — се не мало вирішального значення. Частково зроблений на прамові, частково — асемічним письмом, сей список був найнебезпечнішою річчю, яку Бріджит О’Шонессі будь-коли тримала у своїх руках. Атож, відповідальність з неї незабаром буде знято — хоч, попри се, вона навряд скоро вибереться з сього багна. Важко навіть уявити, наскільки жахливо-велетенською буде бюрократична процедура.

Вона навмання розгорнула книжку й втупилася в неї.

Замість плоті — циндра, замість крові — вогонь.

Вона вже бачила сей рядок. Вона вже чула його. Промовляла його.

Нездатна поворухнутися, Брідж продовжувала тупитися в сторінку. Здавалося, від тієї починає здійматися жар, хвиля за хвилею, поступово посилюючись і зростаючи. Він лизнув обличчя жінки, спочатку несміливо, наче сором’язливий коханець, що наважився лише похапцем торкнутися губами щоки, але, не зустрівши спротиву, повторив спробу, вже сміливіше, наполегливіше. Губи обпекло, гаряче повітря заповнило ніздрі, шорстко тернуло повіки. Жах крижаним вихором здійнявся десь у нутрощах, розійшовся кістками, хребтом, заморозив череп, враз притлумивши той болісний пульс, і це наче розтрощило ту тверду оболонку, в яку була закута Брідж. Вона відсахнулася, підлетівши майже до стелі, вдарилася спиною об переділку. Відчуття жару раптово зникло; шкіри знову торкнувся холодний, металевий подих корабельного повітря. Все навколо набуло неймовірної різкості, наче з очей впала невидима до того полуда.

Витираючи з чола піт, Брідж повільно спланувала додолу. Кинула обережний погляд на стіл — книжка все ще лежала розгорнута, але тепер не виглядала й не відчувалася нічим більшим за простий потертий записник.

— Каос би мя трафив, — майже вихаркнула жінка, рішучим рухом простягнувши руку та згорнувши книжку. — От же ж лайно…

Усе, що потрібно було зараз зробити — се віднести клятий записник Кемідову. Просто взяти й віднести. Нічого більше. Скинути сей тягар зі своїх плечей.

— Ні, курво, ні! — вона обхопила голову руками, запустивши пальці у волосся, що здавалося тепер наелектризованим. — Тут якась пастка, все не так просто. Чому я його відчуваю?

Саме час пожалкувати, що не була надто старанною студенткою. За часів, коли вона навчалася у Старій Флотській Академії в Кілі, майбутня служба не здавалася дуже складною. Є деякі речі, які просто відбуваються, і це природний рух, якому слід коритися, бо спротив не принесе нічого доброго. Факультет Внутрішньої безпеки та оборони — це закрита, кастова установа, куди в дев’яноста відсотках випадків потрапляють діти й родичі інспекторів. То не є феодалізм чи клановість — просто ці люди мають певну генетично закладену витривалість, виведену й скореговану. Вони мають шанс витримати ментальне кондиціонування і подальші необхідні корегування. О’Шонессі була серед тих, хто має стати інспекторами. Хтось, звичайно, кращим, хтось гіршим, але шанс уникнути цієї долі був мізерно малий, пов’язаний хіба що з каліцтвом чи смертю. Нині ж ситуація наче обернулася чимось геть іншим — виявилося, що єдина можливість, яку давало життя, насправді була не зовсім єдиною. Розгалужена, заплутана, вона могла привести до цієї точки сотнею різних шляхів. І на багатьох із них Брідж О’Шонессі мала б кращу позицію, ніж її теперішня — позиція сліпця, який намагається зрозуміти, що таке червоний колір. Тоді, в Кілі, вона була вільною робити майже все, що їй заманеться. Веселитися, кохати, кричати… Маленький чарівний світ кампусу був дуже несхожий на галасливий та злий великий світ за його стінами. Ігнорувати нагоди було б дурістю, чи не так? «Справжнє навчання почнеться тільки тоді, коли ти потрапиш на службу», — так казали всі, хоча ніхто не міг знати цього напевне…