Життєписи дванадцяти цезарів
- Автор: Транквилл Гай Светоний
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Сполом
- ISBN: 978-966-665-616-5
- Переводчик: Павел Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Життєписи дванадцяти цезарів». Краткое содержание книги:
101. Заповіт уклав за консульства Луція Планка й Гая Силія на третій день перед квітневими нонами, за рік та чотири місяці перед смертю: записав його у двох скриптах частково власноруч, а частково записали його вільновідпущеники — Полібій та Гіларіон. Залишив їх на збереження дівам-весталкам, і вони їх повернули разом із трьома так само запечатаними сувоями. Усіх їх відкрили та зачитали у сенаті. 2. Першими спадкоємцями призначив Тиберія, надавши йому дві треті майна, та Лівію, надавши їй одну третю, та наказавши прийняти його ім’я; другими спадкоємцями призначив Друза, Тиберієвого сина, приписавши йому одну третю, а решту — Германіку та його дітям, усі вони були хлопцями; третіми записав близьких та численних друзів. Залишив римському народу сорок мільйонів сестерціїв, трибам — три мільйони п’ятсот тисяч; воїнам-преторіанцям — тисячу кожному; міським когортам — п’ятсот; легіонерам — триста. Цю суму наказав заплатити одразу, бо завжди мав її готову та відкладену. 3. Решту заповів іншим, надавши деяким по двадцять тисяч сестерціїв, призначивши річний термін для виплати, приносячи як вибачення незначні статки, зазначивши, що навіть його спадкоємцям не залишилося й ста п’ятдесяти мільйонів: щоправда, за останні двадцять років сам він отримав як спадщину від своїх друзів майже тисячу чотириста мільйонів, але майже всі ці гроші, а також маєтки, що залишив його батько та вітчим, витратив на справи республіки. Не дозволив, щоб його доньку Юлію та онуку, якщо була б така потреба, хоронили у його гробівці. 4. В одному з трьох сувоїв розпоряджався щодо свого похорону; в іншому помістив список своїх діянь: хотів, щоб їх вирізьбили на мідних таблицях та поставили перед Мавзолеєм; у третьому коротко виклав стан імперії, скільки воїнів служило під яким знаменом, скільки грошей у скарбниці, в казні та скільки податків заборговано. Також додав імена вільновідпущеників і рабів, обізнаних із деталями.
3
Тиберій
1. Патриційський рід Клавдіїв (був ще й інший, плебейський, що не поступався ані могутністю, ані поважністю) походив з Регілій, Сабінського містечка. Звідти, за сприяння Тита Тація, Ромулового спільника, разом з великою кількістю клієнтів, рід перейшов до щойнозаснованого Рима. Хоча більшість притримується версії, що сталося це за сприяння Атти Клавдія, голови роду, приблизно на шостий рік після вигнання царів[197]. Там рід прийняли у патриції, а також надали землі для клієнтів за Аньєном, та місце для поховання для родини — під Капітолієм. 2. Із плином часу цей рід удостоївся двадцяти восьми консульств, п’яти диктатур, семи цензорств, шести тріумфів та двох овацій. Членам роду надавали різні імена й прізвиська, щоправда, ім’я Луція було відкинуто за загальною згодою після того, як двох членів цього роду, що носили це ім’я, було звинувачено: одного — у грабіжництві, а другого — у вбивстві. З-поміж прізвиськ, які вони приймали, було й прізвисько “Нерон”, що сабінською мовою означало “сильний та хоробрий”.
2. Відомо багато визначних заслуг роду Клавдіїв, також багато чого вчинили вони для республіки. Нехай-но згадаю лиш головні. Аппій Сліпий[198] переконав не вступати у сумнівне союзництво із Пірром. Клавдій Каудекс перший переправив флот через протоку та вигнав карфагенян із Сицилії[199]. Тиберій Нерон розбив Газдрубала, коли той із величезним військом надходив з Іспанії, щоб з’єднатися із братом Ганібалом. 2. З іншого боку, Клавдій Регілліан, децемвір[200] із укладання законів, силою своєї похоті намагаючись захопити в рабство вільну дівчину, став причиною другого від’єднання плебеїв від патриціїв[201]. Клавдій Рус поставив собі статую з діадемою на Аппієвому форумі та намагався захопити Італію за допомогою своїх клієнтів. Клавдій Пульхер поблизу Сицилії розпочав морську битву, дарма що пташенята не хотіли їсти під час віщування: а як виклик пророцтву, повикидав їх у море, мовляв, щоб напилися, якщо не хотіли їсти. Коли ж він програв битву[202], то сенат наказав йому призначити диктатора: і він, знову наче насміхаючись над бідами народу, призначив Глікія, свого листоношу. 3. Маємо також протилежні приклади про деяких жінок: адже з одного й того ж роду були обидві Клавдії. Одна витягнула корабель із святощами Ідейської Матері богів, що застряг на мілинах Тибру, привселюдно молячись, щоб він тільки в тому разі почав рухатися за нею, якщо вона справді безгрішна. Іншу ж першою серед жінок звинуватили в образі величі народу, коли вона, важко пробираючись у возику через густий натовп, відверто побажала, щоб її брат Пульхер воскрес та знову втратив флот, що зробило б натовпи в Римі меншими. 4. Особливо слід звернути увагу на те, що весь рід Клавдіїв (за винятком хіба що Публія Клодія, який задля того, щоб вигнати Цицерона з міста, віддався на всиновлення одному плебеєві, хоча той і був молодший від нього) завжди були переконаними оптиматами та прихильниками впливу й влади патриціїв, завжди були настільки вперто й упереджено налаштовані проти народу, що ніхто з них, навіть будучи підсудним, не опускався до того, щоб одягати жалобний одяг чи просити народ про помилування; а деякі з них у суперечках та диспутах навіть стусали народних трибунів. А одна діва-весталка навіть сіла зі своїм братом на колісницю, коли він проводив тріумф без дозволу народу, та супроводжувала його аж до Капітолію, щоб хтось із трибунів не зміг перешкодити йому чи заборонити[203].
197
За традиційною хронографією — 504 рік.
198
Промову старого Аппія похвально згадував навіть Цицерон.
199
У 264 р.
200
Тобто належав до колегії “десяти”.
201
Плебеї покинули Рим у 449 р.
202
249 р.
203
У 143 р. Аппій Пульхер самовільно справляв тріумф після перемоги над альпійськими племенами.