Життєписи дванадцяти цезарів
- Автор: Транквилл Гай Светоний
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Сполом
- ISBN: 978-966-665-616-5
- Переводчик: Павел Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Життєписи дванадцяти цезарів». Краткое содержание книги:
6. Дитинство та юність провів у труднощах та бідах, оскільки завжди супроводжував батьків у їх втечах; під час таємної втечі з Неаполя, переховуючись у човні, коли ворог увірвався в місто, він двічі видав їх своїм плачем: уперше, коли його відірвали від лона годувальниці, і вдруге, коли вирвали з материнських обіймів ті, що прагнули полегшити тягар слабших жінок у важкий час. 2. Під час мандрівки Сицилією й Ахеєю перебував під опікою лакедемонян[208], які були клієнтами Клавдіїв. Від’їжджаючи звідти, потрапив у жахливу небезпеку: уночі зненацька ліс з усіх боків запалав, і полум’я настільки близько підступило до подорожніх, що зайнялася частина одягу та волосся Лівії. 3. Дари, що дала йому в Сицилії Помпея, сестра Секста Помпея — плащ та застібка, а також золоті булли, збереглися до цього часу, і їх показують у Байях. Після повернення до міста його за заповітом всиновив сенатор Марк Галлій та надав спадщину, проте від імені він відмовився, оскільки Галлій належав до партії, протилежної до Августової. 4. У дев’ять років на могилі батька виголосив похвальну промову з ростральної трибуни. Подорослішавши, під час актійського тріумфу супроводжував Августову колісницю верхи на коні, що був з лівого боку, а Марцелл, син Октавії, гарцював із правого. Керував також астичними[209] іграми, а на Троянських видовищах очолював гурт старших юнаків.
7. Усю свою молодість та наступний дорослий вік — від прийняття чоловічої тоги й аж до початку володарювання — провів ось як. Влаштував одні гладіаторські видовища на честь свого батька, інші — на честь діда Друза. Відбувалися вони в різний час та в різних місцях: перші — на форумі, другі — в амфітеатрі. Для цього запросив навіть деяких рудиаріїв[210], заплативши їм сто тисяч сестерціїв. Ставив також видовища, однак не був на них присутній: усе влаштовував на широку ногу, витрачаючи гроші матері та вітчима. 2. Одружився із Агриппіною, донькою Марка Агриппи, онукою Цецилія Аттика, римського вершника, якому адресовані листи Цицерона. Незважаючи на те, що від неї мав сина Друза й жили вони у злагоді, а вона знову була вагітна, його змусили розлучитися з нею та відразу одружитися з Юлією, донькою Августа. Зробив це з великими душевними муками, бо з Агриппіною жив у злагоді, а Юлині звички були йому чужі: адже він знав, що навіть при попередньому чоловікові вона прагнула його, про що й говорили у народі. 3. Забути про Агриппіну після розлучення було йому важко: як один раз випадково її побачив, то довго дивився їй услід сумними й повними сліз очима, так що потурбувалися, аби вона більше не потрапляла йому на очі. З Юлією спочатку жив у злагоді та взаємній любові, але з часом що раз більше відсторонявся, так що згодом навіть спав завжди окремо — після того, як зникла запорука їх любові, спільний син, що народився в Аквілеї та помер немовлям. Втратив брата Друза в Германії, тіло його супроводжував аж до самого Рима, йдучи попереду всю дорогу пішки.
8. Свою громадську службу розпочав тим, що в різних справах у присутності Августа захищав царя Архелая, траліанів та фессалійців. Мешканцям Лаодицену, Тиатиру та Хіосу, що потерпіли від землетрусу, допомагав просити в сенату надати їм допомогу. Фаннія Ципіона, який із Вароном Муреною вчинив замах на Августа, звинуватив перед суддями та засудив у зневазі до величі. Поміж тим, займався ще двома справами: хлібом, якого тоді не вистачало, та висліджуванням невільників по всій Італії[211], господарі яких потрапили у немилість, бо хапали та утримували в неволі не тільки подорожніх, але й тих, що зі страху перед військовою службою втікали до таких сховків.
9. Першу військову службу проходив у кантабрійській експедиції на посаді військового трибуна; відтак провадив на Схід військо, повернувши вірменське царство Тиграну, та нагородивши його діадемою перед усім трибуналом. Відібрав назад ті знамена, які парфійці відібрали в Марка Красса. Після цього приблизно рік царював у Кошлатій Галлії[212], що була дуже неспокійна через наскоки варварів та незгоду керівників. Також воював з ретами, венделами, паннонцями, германцями. 2. У війні з ретами та венделами приборкав альпійські племена, у війні з паннонцями — Бревків та Далматів, а в Германській війні переправив у Галлію сорок тисяч полонених, поселивши їх на визначених територіях поблизу берегів Рейну. За ці перемоги входив у місто і під овації, і на колісниці, а перед тим, як дехто вважає, його нагородили зовсім новими тріумфальними регаліями — нагородами, яких ще не давали нікому до того. 3. Виконувати службові обов’язки почав у ранньому віці, перебував на них майже безперервно[213]: був квестором, претором, консулом; згодом його повторно призначили консулом, а повноваження трибуна затримали за ним аж на п’ять років.
208
Лакедемон — Спарта.
209
Ігри, присвячені Діонісу.
210
Рудиарії, гладіатори, що відслужили свій строк та отримали руди — палицю для навчання новаків.
211
Про це йшлося уже в Августа, 32.
212
Так називалася трансальпійська Галлія (comata); південна називалася “briccata” — “у штанцях”; цісальпійська — “тогата”.
213
Квестором був у 23 р. (до Христа)., консулом — у 13. Майже безперервно — сказано з перебільшенням, щоб підкреслити невідповідність віку та проміжків між посадами.