Життєписи дванадцяти цезарів

100. Помер він у тій же спочивальні, що й батько Октавій, за двох консулів, Помпея й Апулея, 14 дня до вересневих календ, о дев’ятій годині дня, не доживши до свого сімдесят шостого року лиш тридцять п’ять днів. 2. Його тіло несли декуріони муніципіїв та колоній від Ноли аж до Бовілли, при чому — тільки вночі через пору року; спочивали вдень у місцевих базиліках чи в найбільших із храмів. У Бовіллах Августа прийняв увесь вершницький орден, ввів у місто та помістив у передній кімнаті його будинку. Сенатори настільки сперечалися щодо влаштування його похорону та щодо вшанування пам’яті, що поміж усіма іншими деякі запропонували, щоб похоронна процесія проходила через тріумфальну арку, а попереду несли статую богині Вікторії, що в курії, а плачі співали хлопчаки й дівчата знаних родин; інші — щоб у день похорону зняти золоті персні й одягнути залізні; а деякі навіть пропонували, щоб його прах збирали жерці вищих колегій. 3. Були й такі, що переконували назвати Вересень місяцем Августа, оскільки Август в одному народився, а в іншому помер; хтось пропонував, щоб увесь період від першого дня його життя й до смерті назвати Августовим віком і так записувати у хроніках. Однак у почестях дотрималися поміркованості: похвалу йому було складено двічі — перед храмом Божественного Юлія проголосив її Тиберій, а з древньої ростри — Друз, Тиберієвий син. Сенатори віднесли його на свої плечах до Марсового поля, де його й спалили. 4. Тоді навіть якийсь претор зарікся, що бачив образ спаленого, що піднімався на небо. Останки Августа збирали перші з вершницького сану, в непідперезаних туніках та босоніж, і віднесли до Мавзолею[196]. Цю будову Август розпочав у час шостого консуляту, між Фламінієвим шляхом та рікою Тибр, у той же час відкривши для загалу прогулянковий парк, що був поблизу.