Життєписи дванадцяти цезарів
- Автор: Транквилл Гай Светоний
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Сполом
- ISBN: 978-966-665-616-5
- Переводчик: Павел Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Життєписи дванадцяти цезарів». Краткое содержание книги:
98. Тоді, оминувши береги Кампанії та ближні острови, залишився на чотири дні на Капрі, насолоджуючись душевним спокоєм, що сприяв дозвіллю та доброму відпочинку. 2. Пропливаючи поблизу Путеольської затоки, випадково зустрів корабель з Александрії, що тільки-но прибув, із пасажирами та моряками, зодягненими у білий одяг, з вінками на головах. Юрба засипала його щирими побажаннями та склала щедру похвалу: говорили, що завдяки йому вони живуть, завдяки йому пливуть, насолоджуються волею та долею також завдяки йому. Сильно зворушений цим, роздав своїм супутникам по сорок золотих монет, узявши з кожного тверду обіцянку не витрачати гроші ні на що інше, окрім александрійських товарів. 3. Протягом усіх решти днів, попри різні дрібні подарунки, роздавав тоги та плащі з умовою, щоб римляни вбирались та розмовляли по-грецьки, а греки — по-латинськи. Постійно споглядав змагання юнаків, яких на Капрі, за давніми звичаями, було багато. Також влаштував для них бенкет, на якому був і сам, дозволивши та навіть вимагаючи вільно жартувати, змагатися за фрукти, продукти та всілякий крам, що їм кидав. Нарешті, не утримувався від жодного виду веселощів. 4. Сусідню частину острова Капрі назвав “Апрагополіс”[194] через лінивість його супутників, які там поселилися. Масгабу, одного зі своїх улюбленців, постійно називав “Ктистом”[195], наче засновником цього міста. Якось, рік після смерті цього Масгаби, Август з вікна їдальні звернув увагу на великий натовп народу зі смолоскипами на його могилі, й одразу склав чіткого вірша:
Звернувшись до Трасилла, Тиберієвого супутника, що лежав навпроти нього та не знав нічого про суть справи, запитав його, якого поета це вірш, на його думку; а коли той завагався, додав іншого:
І про цей вірш запитав також. Коли ж той нічого іншого не відповів, а лише сказав, що вірші прекрасні, чиї б не були, то підняв його на сміх та почав жартувати з нього. 5. Невдовзі він переїхав у Неаполь, хоча слабість шлунку не давала йому спокою. Все ж відвідав щоп’ятирічні змагання гімнастів, які були влаштовані на його честь, та вирушив із Тиберієм до визначеного місця. Однак на зворотній дорозі хвороба загострилася, він залишився у Нолі та повернув з дороги Тиберія. Розмови з ним довго тримав у таємниці, а після цього не брав на себе жодної важливої справи.
99. Останнього дня постійно випитував, чи відбувається уже без нього замішання, а врешті наказав принести дзеркало й попросив зачесати собі волосся й поправити щелепу, що відвисала. Закликавши друзів, запитав, чи видається їм, що він добре зіграв комедію життя, і додав клаузулу:
Після цього всіх розпустив, і, розпитуючи прибулих із міста про дочку Друза, що була хвора, раптово помер, цілуючи Лівію та промовляючи: “Лівіє, прощавай, живи та пам’ятай наше подружнє життя!” Випало йому померти легко, чого завжди бажав. 2. Адже як тільки чув, що хтось помирав швидко й безболісно, бажав собі та своїм близьким такої ж евтаназії: молячись, називав це саме таким словом. Виявив лише один знак замішання перед своєю смертю: раптово викрикнув, охоплений жахом, що сорок юнаків забирають його. Але й навіть це було радше передчуттям, а не блудом, оскільки саме така кількість воїнів-преторіанців згодом виносила його до народу.
100. Помер він у тій же спочивальні, що й батько Октавій, за двох консулів, Помпея й Апулея, 14 дня до вересневих календ, о дев’ятій годині дня, не доживши до свого сімдесят шостого року лиш тридцять п’ять днів. 2. Його тіло несли декуріони муніципіїв та колоній від Ноли аж до Бовілли, при чому — тільки вночі через пору року; спочивали вдень у місцевих базиліках чи в найбільших із храмів. У Бовіллах Августа прийняв увесь вершницький орден, ввів у місто та помістив у передній кімнаті його будинку. Сенатори настільки сперечалися щодо влаштування його похорону та щодо вшанування пам’яті, що поміж усіма іншими деякі запропонували, щоб похоронна процесія проходила через тріумфальну арку, а попереду несли статую богині Вікторії, що в курії, а плачі співали хлопчаки й дівчата знаних родин; інші — щоб у день похорону зняти золоті персні й одягнути залізні; а деякі навіть пропонували, щоб його прах збирали жерці вищих колегій. 3. Були й такі, що переконували назвати Вересень місяцем Августа, оскільки Август в одному народився, а в іншому помер; хтось пропонував, щоб увесь період від першого дня його життя й до смерті назвати Августовим віком і так записувати у хроніках. Однак у почестях дотрималися поміркованості: похвалу йому було складено двічі — перед храмом Божественного Юлія проголосив її Тиберій, а з древньої ростри — Друз, Тиберієвий син. Сенатори віднесли його на свої плечах до Марсового поля, де його й спалили. 4. Тоді навіть якийсь претор зарікся, що бачив образ спаленого, що піднімався на небо. Останки Августа збирали перші з вершницького сану, в непідперезаних туніках та босоніж, і віднесли до Мавзолею[196]. Цю будову Август розпочав у час шостого консуляту, між Фламінієвим шляхом та рікою Тибр, у той же час відкривши для загалу прогулянковий парк, що був поблизу.
194
У дослівному перекладі з греки — “місто нероб”.
195
Ктист — (гр. ktizo) — будівничий, засновник.
196
Досі збереглися залишки будівлі мавзолею Августа.