Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
І все-таки до цієї картини хтось доторкався, причому зовсім недавно. Абакум підніс ліхтарик майже впритул до стіни — і рука його здригнулась, як від уколу. Так ось у чому справа! Це був по суті не гачок, а тоненький ключик із спиляною головкою. Абакум повернув його, потім потягнув на себе — і з стіни несподівано з'явився висувний залізний ящичок. Він був так щільно припасований, що на зеленій стіні не було помітно ніякого сліду.
В ящичку лежала книга в оправі, а на ній — фотокартка. Глянувши на знімок, Абакум насупив брови і швидко засунув його в портфель. Ці відвідини без запрошення увінчались блискучим успіхом. Але як попала сюди ця книга? На титульному аркуші стояло: Іван Вазов «Під ігом». На книзі не було автографа, і в світ вона вийшла зовсім недавно, щоб становити якусь бібліографічну цінність.
Захов почав швидко перегортати книгу, уважно стежачи за нумерацією сторінок. Коли дійшов до 35-ї сторінки, по його губах проповзла ледве помітна переможна усмішка. Навпроти цифри 35 було виведено два нулі, а під ними — недбало написано «Вазови». Без сумніву, це був ключ шифру!
Абакум поклав книгу назад і розставив у кабінеті все так, як було.
Наближалась дев'ята година, коли він вийшов на вулицю.
Перекусивши в ресторані, Абакум о десятій годині знову ввійшов у свою кімнату. Поклав деякі речі в чемодан, погасив світло і, не роздягаючись, приліг на канапу.
Поринаючи в напівзабуття, яке туманило його стомлений мозок, він раптом почув різкий телефонний дзвінок.
Машина з інспектором виїхала за межі міста десять хвилин тому, — повідомив лейтенант Марков, і в його голосі вчувались якісь урочисті і водночас тривожні нотки. — Мчить на великій швидкості у напрямі Пазарджика!
— Гаразд, — сказав Абакум і позіхнув. — Це дуже добре. Тепер слухайте! По-перше, пришліть мені негайно машину. По-друге, попередьте всі наші служби між Софією і Пловдивом. Довідуйтесь по телефону про те, де тепер інспектор, а зі мною підтримуйте зв'язок по радіо. Запам'ятали?
Абакум узяв чемодан і тихенько вийшов з дому.
Наближалась північ. Захов глянув на небо — зірки сховалися за хмарами.
Спалахнули фари і одразу ж погасли. Назустріч йому мчала машина.
Рацію Абакума було запеленговано, як тільки він виїхав з Іхтимана. В навушниках пролунали якісь дивні пронизливі звуки, почулись відчайдушні благання допомоги. Крапки і тире. Потім усе несподівано затихло, і в навушниках з невеликими паузами тричі прозвучав сигнал коду.
Абакум зменшив швидкість і з'їхав праворуч на узбіччя. При тьмяному світлі плафона він вийняв рацію, настроїв її на відповідну хвилю і передав в ефір: «Слухаю». У мембранах прозвучало скорочене: «Передаємо». Після цього йшло повідомлення: «Синя «Волга» тільки що проїхала станцію Бєлово. За розпорядженням полковника, за вами рухається ГАЗ-69-А. Він до ваших послуг. Шофер вам знайомий». Абакум відповів: «Зрозумів. Дякую». Натиснув на стартер, і машина знову помчала по асфальтованому шосе.
Через кожні п'ятнадцять хвилин його регулярно повідомляли про те, через які пункти проїхала синя «Волга». Прокопій Недялков рухався з середньою швидкістю 70 кілометрів на годину. Абакумові легко було скоротити відстань між своєю машиною і «Волгою», але він побоювався надмірного зближення: інспектор міг догадатися, що за ним стежать, і пропустити його вперед.
Проїхавши село Звиничево, Абакум знову з'їхав на узбіччя і вимкнув мотор. Відчинив дверцята, прислухався: навколо було тихо, тільки вітер ледве чутно шелестів листям оповитих пітьмою дерев. Абакум вийняв цигарки і почав жадібно курити. Потім подивився на годинник — була друга година ночі.
Зачинивши дверцята і піднявши стекла, Захов настроїв рацію і попросив повідомити, де тепер синя «Волга». Йому відповіли, що машина десять хвилин тому виїхала з міста Іхтимана і прямує по шосе на Пловдив.
— Будьте уважні, — продиктував Абакум. — По-перше, наш «приятель» проїде через Кричим по дорозі в Девін. Дайте розпорядження, щоб його зупиняли на кожному контрольно-пропускному протиящурному санітарному посту і піддавали старанній дезинфекції як машину, так і водія. Було б непогано, якби в нього, наприклад, «лопнула» камера або якби він затримався в дорозі на одну-дві години через «несподівані перешкоди». Він повинен попасти в Тешел не раніше восьмої години ранку… Записали?.. По-друге, негайно зв'яжіться з Смолянським управлінням. Нехай установлять посилений нагляд за дорогою від Тешела до Триграда і за самим Триградом та його околицями. Опишіть зовнішність інспектора і дайте вказівку підняти на ноги партійні організації сьогодні вночі… Записали?.. По-третє, негайно встановіть нагляд за всіма запідозреними особами в районі Триграда, зокрема за особою, відомою під іменем Ракіпа Колібарова. Крапка… Одразу ж повідомте мене, як тільки інспектор виїде на шосе, що веде в Девін. Я чекатиму біля Пазарджика. Постараюсь випередити синю «Волгу», їдучи через Доспат… Кінець.