Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
— А ви, дізнавшись, що він поїхав слідом за мною, — посміхнувся Абакум, — організували «блискучу» погоню на двох мотоциклах. Дуже люб'язно з вашого боку.
— Ви ж казали, щоб я не випускав його з поля зору, — опустив голову лейтенант.
Абакум помовчав.
— Принесли матеріали про Світозара Подгорова?
Лейтенант вийняв з бумажника складений удвоє папірець і подав Абакумові. Рука його здригнулась.
Захов узяв папірець і похитав головою.
— Слід загартовувати свої нерви, — сказав він, іронічно посміхаючись. — Можливо, вам доведеться зустрічатись на своєму шляху і не з такими речами. Слово «людина» звучить справді красиво, але красу знайдеш не у всіх людей. Ви дізнались, чи живе хтось з Подгоровим у його квартирі?
— Він відправив свою дружину на курорт у Варну і тепер живе сам.
Захов подивився на годинник.
— Сходіть до полковника Ванова і скажіть, що я дуже, прошу викликати Подгорова і затримати його до десятої години. Нехай, наприклад, виїдуть за місто. Це найкраще. Інформуйте мене про все по телефону.
Лейтенант підвівся.
— І ні на мить не випускайте з поля зору будинку з альпійською покрівлею. Повідомляйте про кожен крок інспектора Прокопія Недялкова. Цієї ночі або завтра він виїде з міста. Дуже прошу одразу ж сповістити мене! І ще: попросіть полковника Ванова, щоб він дав у моє розпорядження легкову машину з рацією.
Абакум вийняв із сейфа картку і подав її лейтенантові.
— Це мій кодовий знак. Раджу вам не залишати будинку Держбезпеки цієї ночі і завтра вдень. Нас чекає багато несподіванок. Робота буде напружена. — Захов невесело всміхнувся і подав руку.
Коли лейтенант вийшов, Абакум швидко переодягнувся, сів у крісло і заплющив очі.
Через півгодини лейтенант Марков подзвонив йому по телефону:
— Все зроблено. На тому місці до десятої години не буде нікого. Все інше я організую.
— Бажаю успіху! — сказав Абакум і поклав трубку.
Він вийшов, узявши з собою потертий шкіряний портфель.
Вечір був тихий. Повівав теплий вітрець. Вулиці блищали в світлі нічних вогнів.
Підійшовши до будинку, що цікавив його, Абакум оглядівся і швидко відчинив двостулкові зовнішні двері. В під'їзді не було нікого. Захов піднявся по східцях і зупинився на площадці другого поверху. На дверях, пофарбованих у шоколадний колір, виблискувала бронзова табличка:
«Світозар Подгоров»
Абакум вийняв з кишені піджака універсальну відмичку і відімкнув секретний замок.
Ковзнувши за двері, засвітив ліхтарик. Сніп синього світла розсіяв пітьму. Пройшовши вестибюль, стіни якого були облицьовані червоним деревом і довгастими дзеркалами, Абакум опинився в круглому залі з куполоподібною ліпною стелею і мармуровою підлогою. Серед залу, в басейні, викладеному різноколірними плитками, де гралося кілька червоних рибок, дзюркотів маленький фонтанчик. Звідси в кімнати вело троє дверей, завішених червоними плюшевими портьєрами.
Абакум відчинив одні і задоволено всміхнувся: він одразу ж попав у кабінет Подгорова. Вся обстановка кабінету складалась з розкішного темно-червоного письмового стола в стилі барокко і стільця з високою, красиво вигнутою спинкою. На стіні висіли дві картини в легких художніх рамках. Абакум присвітив ліхтариком. Це були кольорові репродукції з творів Ренуара — «Квіти в мідній посудині» і «Після купання». Єдина шухляда стола була не замкнута, але в ній лежали всякі дрібнички — кілька олівців, чистий блокнот, стояла пляшечка зеленого чорнила для авторучки.
Абакум відгорнув килим — паркет всюди був однаково гладенький. Обстукав стіни, але ніде не виявив порожнини. Відчув, як кров прилила до голови і б'є в скроні: коли невдача, залишиться нез'ясованим дуже важливе питання.
Захов знову підніс ліхтарик до стіни. Картина «Квіти в мідній посудині» висіла рівно, але друга зсунулася вправо — постать голої дівчини була трохи нахилена. Абакум став на стілець, підстеливши свою носову хусточку, і зняв картину з гака. У картині він не виявив подвійної «підкладки», та й не схоже було на те, щоб хтось коли-небудь виймав цвяшки, які притискали картон до скла. Їх було забито глибоко, і на головках Абакум не помітив слідів обценьок.