Брати Кошмарик, Магістр і я

Я заломив руки. Що вона каже? Бабуся грізно подивилась на мене.

— Оце так? Мої лагідні склеротичні жарти викликають у тебе розпач? Не сподівалася цього від свого старого сина. Послухай-но, ти часом не знаєш, про що я хотіла тебе запитати? Отже, не знаєш. Щоб ти коли-небудь щось знав! А я хотіла запитати, що ти думаєш про ті дивні «Кольорові димарі»? Ні, ні, не махай знову руками. В мене є певні підозри. Бережи горло й нічого не говори. Напиши хоча б кілька речень на цю тему. І, будь ласка, дитино моя, не намагайся вдавати, ніби ти не маєш жодного уявлення про «Кольорові димарі». Може, воно якесь зовсім неправильне, однак я певна, що ти його маєш. Тому я хочу, щоб ти висловив свою думку письмово.

Я скривився: «Навіщо?»

Бабуся лише похитала головою над моїми невдалими спробами викрутитись.

— Адже це я розмовляла по телефону з тим твоїм редактором із Варшавського телебачення. Він дав мені зрозуміти, що має обов'язково з тобою побачитись і відверто порозмовляти про певну справу, про яку ти знаєш усе, але поки що більше ніхто не повинен нічого знати. І уяви собі, що відразу після цього почалась та неймовірна історія з «Кольоровими димарями». Будь ласка, не розводь безпорадно ручками й не дивись на мене «риб'ячим очком». Навіть Массумі вже розуміються на твоїх хитрощах. А я сподіваюсь, що мій розум ти цінуєш трохи більше, ніж розум шестимісячної собаки боксерки, яка, по суті, не має уявлення про правила боксу. Обдумай те, що ти мені напишеш. Через півгодини я прийду.

Що я мав робити?

До обіду в домі все залежало тільки від бабусі: телефонні розмови, дзвінки, непрошені гості тощо. Крім того, за кілька десятків років бабуся досконало вивчила мої смаки. Вона так само, як і я, знає, що я люблю їсти, чого не терплю, а я знаю, що небезпечно дратувати бабусю перед обідом. Тому я написав не кілька, а більше десятка речень. Не вдаючись у подробиці (не інформуючи про братів К. і про магістра), я розповів про суть справи. Вжив вираз «чума двадцятого сторіччя» і, не викриваючи жодних таємниць, пояснив, що було потрібно. Про решту сама здогадається. Закінчивши цей невеликий запис про «чуму», я став читати одну зі своїх улюблених книжок — «Барон Дереволаз».