Пригоди Шерлока Холмса. Том IV
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #4
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0451-8
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том IV». Краткое содержание книги:
Цей том — останній із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про Шерлока Холмса.
— Що ж, поживемо — побачимо, — безжурно відповів Мак-Мердо. — Зараз мені зрозуміло лише одне: ви нездатні до тутешнього життя, тож що швидше ви продасте свою крамничку за будь-яку ціну й заберетеся звідси, то буде краще. Гадаю, ви розмовляли з добрими намірами, але будьте певні: коли я довідаюся, що ви виказуєте людей...
— Ні, ні! — запевнив Моріс.
— Отож-бо й воно. Я не забуду, що ви сказали. Колись ми до цього ще повернемось. Сподіваюсь, ви були щирим зі мною. А тепер мені час додому.
— Ще одне слово, — додав Моріс. — Нас могли помітити. Може, вони захочуть знати, про що ми тут розмовляли.
— Так, про це варто подумати.
— Я, скажімо, пропонував вам місце прикажчика в крамниці.
— А я відмовився. От і гаразд. Бувайте, брате Морісе, й бажаю, щоб надалі вам велося краще.
Того самого дня, коли Мак-Мердо замислено сидів та курив біля грубки у вітальні, двері раптом відчинились і до кімнати ступила велетенська постать майстра Мак-Ґінті. Він сів навпроти молодика і якусь хвилину мовчки дивився на нього; Мак-Мердо спокійно витримав цей погляд.
— Я нечасто ходжу в гості, брате Мак-Мердо, — сказав він нарешті. — Відвідувачі забирають у мене надто багато часу. Але все-таки я вирішив провідати вас у вашому домі.
— Я пишаюсь цим, раднику, — лагідно відповів Мак-Мердо, беручи з буфета пляшку віскі. — Я навіть не сподівався такої честі.
— Як ваша рука? — спитав майстер.
Мак-Мердо скривився.
— Дається взнаки, — відповів він, — але потерпіти варто.
— Так, варто, — відказав Мак-Ґінті, — для тих, хто відданий ложі й готовий допомогти їй. Про що ви розмовляли з братом Морісом сьогодні на Млиновому пагорбі?
Запитання було несподіване, але Мак-Мердо вже мав відповідь напоготові. Він весело засміявся.
— Моріс іще не знає, як я тут улаштувався. Він добрий чолов’яга. Йому здалося, що я бідую. Тож він схотів допомогти мені й запропонував місце прикажчика в своїй крамниці.
— Справді?
— Так, справді.
— І ви відмовились?
— Звичайно. Я можу тут-таки в кімнаті за чотири години заробити в десять разів більше.
— Атож. Але на вашому місці я більше не зустрічався би з Морісом.
— Чому?
— Та тому, що я вам не раджу. Для інших цього досить.
— Для інших — можливо, але не для мене, раднику, — сміливо промовив Мак-Мердо. — Знайте це, судячи надалі про людей.
Очі смаглявого велетня гнівно спалахнули, але вже наступної миті вираз його обличчя змінився. Він гучно зареготав фальшивим, нещирим сміхом.
— Ви справді химерна карта в грі, — зауважив він. — Коли вам хочеться пояснень, ви дістанете їх. Хіба Моріс не казав нічого поганого про ложу?
— Ні.
— А про мене?
— Ні.
— То він просто не має до вас довіри. Але в душі він — невірний брат. Ми це добре знаємо й лише чекаємо нагоди покарати його. І ця нагода незабаром настане. В нашій кошарі немає місця для паршивих овець. А якщо ви водитимете компанію з невірним чоловіком, то підозра в невірності впаде й на вас. Зрозуміло?
— Мені нема чого водити з ним компанію, бо він мені не до душі, — відповів Мак-Мердо. — А щодо моєї невірності, то якби це сказали не ви, а хтось інший, він не промовив би більше жодного слова.
— Цього досить, — сказав Мак-Ґінті, спорожнивши склянку. — Я прийшов, щоб завчасно попередити вас, і зробив це.
— Але я хотів би знати, — спитав Мак-Мердо, — як ви довідались про нашу розмову з Морісом?
Мак-Ґінті засміявся.
— То мій обов’язок — знати все, що діється в місті, — мовив він. — Раджу вам пам’ятати про це. Мені вже пора, і я лише додам, що...
Але його прощання обірвалось якнайнесподіванішим чином. Двері раптом відчинились, і до кімнати зазирнули три насторожені обличчя в поліційних кашкетах. Мак-Мердо підхопився й узявся за револьвер, але відразу засунув його назад у кишеню, побачивши націлені йому в голову цівки вінчестерських рушниць. Четвертий чоловік, теж в уніформі, ступив до кімнати з револьвером у руці. То був капітан Марвін з Чикаго — теперішній офіцер гірничої поліції. Він підійшов до Мак-Мердо й, гірко посміхаючись, хитнув головою.
— Я так і думав, що ми ще здибаємось, містере Мак-Мердо з Чикаго, — мовив він. — Беріть капелюх, і ходімо зі мною.
— Вам доведеться відповідати за це, капітане Мервіне, — сказав Мак-Ґінті. — Хотів би я знати, хто ви такий, щоб вдиратися отак до чужої оселі та ображати чесних людей?