Пригоди Шерлока Холмса. Том IV
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #4
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0451-8
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том IV». Краткое содержание книги:
Цей том — останній із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про Шерлока Холмса.
— Ви вб’єте людину, — мовив він. — Облиште!
Болдвін здивовано озирнувся до нього.
— Хай вам біс! — скрикнув він. — Хто ви такий, щоб утручатися, — ви, новачок у ложі? Геть! — Він підняв кийок, але Мак-Мердо витяг із кишені револьвер.
— Самі забирайтеся геть! — вигукнув він. — Якщо піднімете на мене руку, я вистрелю вам у пику. А щодо ложі, то хіба майстер не заборонив убивати цього чоловіка? Що ви робите, як не вбиваєте його?
— Він каже правду, — зауважив один з братів.
— Тікаймо мерщій! — гукнув чоловік біля дверей. — У вікнах світло, й за п’ять хвилин сюди позбігається ціле місто!
З вулиці справді долинули крики. Кілька складачів та метранпаж вибігли до передпокою й були вже готові оборонятися. Залишивши нерухоме тіло редактора на сходах, Чистії кинулись надвір. Коли вони добігли до будинку спілки, дехто знов подався до пивниці Мак-Ґінті й почав там перешіптуватись із майстром про те, що роботу виконано. Інші, серед яких був і Мак-Мердо, знову розсипались по вулицях і кружними шляхами подалися додому.
4. Долина жаху
Прокинувшись наступного ранку, Мак-Мердо згадав про свій вступ до ложі. І не дивно — голова його боліла з похмілля, а таврована рука розпухла й горіла вогнем. Пізно поснідавши, він сів писати довгий лист до друга. Потім узявся за свіже число «Геральда». В кінці, в окремій колонці, він прочитав:
«Злочин у редакції «Геральда».
Редактора важко поранено».
Далі йшов короткий звіт про вечірню подію, що закінчувався словами:
«Справу передано до рук поліції, але навряд чи можна сподіватись, що розслід дасть втішні результати. Проте декого з нападників упізнали, тож є надія, що їх усе-таки буде засуджено. Джерело злочину, звичайно, — та сама лиховісна спілка, яка вже стільки років тримає місто в покорі й проти якої «Геральд» так завзято бореться. Численних друзів містера Стенджера ми повідомляємо, що він, хоча й був жорстоко побитий і дістав пошкодження голови, зараз у безпеці».
Нижче було зазначено, що редакцію тепер охороняє загін поліції, озброєний вінчестерськими рушницями.
Мак-Мердо відклав газету вбік і запалив люльку; його рука тремтіла, — напевно, з похмілля. Раптом у двері постукали — увійшла господиня з цидулкою, яку щойно приніс хлопець-посильний. Підпису не було, і йшлося в ній ось про що:
«Я хочу поговорити з вами, але краще не у вас удома. Можемо зустрітися біля флагштока на Млиновому пагорбі. Якщо ви прийдете туди зараз, я повідомлю вам дещо важливе й для вас, і для мене».
Мак-Мердо двічі здивовано перечитав цидулку, навіть гадки не маючи, хто міг її написати. Якби то була жіноча рука, він подумав би, що це початок нової любовної пригоди, яких чимало траплялося в минулому. Але тут був почерк чоловіка — й чоловіка освіченого. Врешті-решт, трохи повагавшись, він вирішив піти на це побачення.
Млиновим пагорбом звався невеличкий занедбаний парк посеред міста. Влітку то було улюблене місце прогулянок; узимку ж він виглядав суціль порожнім. З вершини пагорба було видно не тільки похмуре, розкидане в долині місто, а й саму долину, вкриту чорним від кіптяви й вугільного пилу снігом, та порослі лісом біловерхі гори.
Мак-Мердо пішов угору стежкою, обсадженою обабіч ялинами, й нарешті дістався зачиненого ресторану — головного місця літніх веселощів. Поряд стримів порожній флагшток, а під ним стояв чоловік у низько насунутому капелюсі та пальті з піднятим коміром. Почувши кроки, він обернувся, й Мак-Мердо побачив, що то брат Моріс — той самий, який минулого вечора накликав на себе гнів майстра. На знак привітання вони обмінялися сигналами ложі.
— Хочу поговорити з вами, містере Мак-Мердо, — сказав старий вагаючись, що свідчило про дражливу тему розмови. — Я вдячний вам, що ви прийшли.
— Чому ж ви не підписали цидулку?
— Треба діяти обачно, містере. В наш час ніколи не знаєш, кому можна довіряти, а кому — ні.
— Братам по ложі напевно слід довіряти.
— Ні, не завжди! — з запалом вигукнув Моріс. — Усе, що ми говоримо, й навіть усе, що думаємо, переказують Мак-Ґінті.
— Послухайте-но! — невдоволено відказав Мак-Мердо. — Лише вчора ввечері, як ви чули, я присягавсь у вірності нашому майстрові. Ви хочете, щоб я зламав цю присягу?