Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

— Їж і питай, та швидше.

— Хто ти? Хто ти сама насправді? Ти той самий демон? До речі, демониця має ім’я? А в нього є ім’я?

— Ні, — відповіла Мія. — Первісні демони не мають потреби в іменах, вони просто такі, якими вони є. Чи демон я? Це тобі хтілося б знати? Атож, гадаю, що я демон. Або була ним колись. Зараз все стало таким непевним, немов уві сні.

— Тож ти — це не я… чи я?

Мія промовчала. І Сюзанна зрозуміла, що вона, либонь, і сама цього не знає.

— Міє? — промовила вона тихо, задумливо.

Мія скоцюбилась під мерлоном, підіткнувши серапе собі між ніг. Сюзанна помітила, які в неї напухлі щиколотки, і відчула миттєвий жаль. Але тут же його в собі задавила. Не час зараз на жалощі, бо нема в них правди.

— Ти, дівахо, тут усього лиш нянька.

Реакція сталася саме така, на яку вона сподівалася, навіть потужніша. Спершу на обличчі Мії відбився шок, потім гнів. Та де там збіса, на лиці в неї була справжня лють.

— Ти брешеш! Я мати мого малюка! Сюзанно, коли він народиться, припиниться всяка гонитва світами у пошуках Руйначів, бо мій малюк буде найвеличнішим з них усіх, він здатен буде зруйнувати обидва ще цілих Променя сам-один!

Голос її був сповнений такої гордості, що це межувало з божевіллям.

— Мій Мордред! Ти чуєш мене?

— О, так, — промовила Сюзанна. — Чую. Отже, ти дійсно збираєшся чвалом помчати до тих, хто поставив собі на меті завалити Вежу, чи не так? Вони зателефонують і ти побіжиш. — Вона зробила паузу, а тоді доволі м’яко закінчила: — А коли ти до них прийдеш, вони гарненько тобі подякують, заберуть у тебе малюка, а тебе відправлять назад, до того бульйону, з якого ти була з’явилася.

— А от і ні! Саме я його буду ростити, так вони мені обіцяли! — Мія обхопила своє черево навхрест руками, немов захищала його від когось. — Він мій, я його матір, і саме я його буду викохувати!

— Дівчинко, чому б тобі не подивитись на речі тверезо? Ти гадаєш, вони насправді дотримаються своєї обіцянки? Вони? Як таке можливо, що ти така розумна, а цього не бачиш?

Звісно, Сюзанна вже знала, що почує у відповідь. Материнство засліплювало Мію.

— А чому це вони не дозволять мені його ростити? — верескнула Мія. — Хто зробить це краще за мене? Хто краще за Мію, котра створена лише для того, щоб виносити сина й виростити його?

— Але ж ти — це не лише ти, — сказала Сюзанна. — Ти така ж, як ті діти Кальї, та й майже як усяке інше, з чим я з моїми друзями стикалася на нашому шляху. Міє, ти одна з двійнят! Я твоя інша половинка, і саме я живлю тебе. Ти дивишся на світ моїми очима і дихаєш моїми легенями. Я мушу виношувати малюка, бо сама ти на це неспроможна, чи не так? Ти така ж стерильна, як ті твої боси. І щойно лиш вони отримають твоє дитя, свого атомного Руйнача, вони тут же позбавляться тебе, бо тільки так вони можуть позбавитись мене.