Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-91-5
- Переводчик: София Цисарева
- Жанр: История
Электронная книга - «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, передусім тих, хто цікавиться різноманітними питаннями історії.
ISBN 978-617-7192-91-5
© Переклад. С. Цисарева, 2018
© Видавництво Анетти Антоненко, 2018
© Ніка-Центр, 2018
© Серія «VIAE HUMANAE». Ніка-Центр, 2009
Багато разів Чжу Сі кликали до імператорського двору. Йому пропонували високі посади, від яких він відмовився. Чжу Сі був незадоволений тим, як використовується влада, особливо тим, наскільки вона стала корумпованою. Він написав численні нагадування щодо морального способу управління в державі. Помер Чжу Сі в 1200 р. Після його смерті зібрані ним тексти набули статусу офіційних джерел для підготовки до чиновницьких іспитів. У Китаї їх використовували для екзаменації аж до 1905 р.
Мистецтво критики: золота доба конфуціанства
Зазвичай правителям важко дослухатися до точки зору інших і шанувати її, якщо вона занадто відрізняється від їхніх власних поглядів. Історія філософської та політичної думки була також історією кострищ, вигнань і в’язнів сумління. Утім, у цьому морі деспотії китайська династія Сун постає своєрідним островом толерантності, де шанували дискусії та обмін думками.
Вшанування вченості та інтелектуальна допитливість за часів династії Сун привели до високих досягнень. Влада запровадила політику добробуту, що зробило династію Сун одною з найгуманніших в історії Китаю.
Конфуцій був захисником гуманності. Відомо, що він якось сказав: «Образа соромить лише того, хто її заподіює». Послідовники Конфуція виокремили п’ять головних чеснот: людяність, справедливість, хороші манери, вірність і мудрість. У своїх роздумах вони наголошували на взаємопов’язаності всього з усім. Усе суще взаємодіє між собою. Тому людина повинна прагнути вдосконалити свій характер, аби бути корисною іншим людям. Сам Конфуцій у жодному разі не був святим — він насолоджувався життям, позбавленим метушні, і консультував за гроші будь-кого, проте дотримувався принципу, що в усіх справах необхідно бути доброчесним. Благородний муж розуміє, що таке доброчесність, натомість так звані маленькі люди живуть лише заради власної вигоди. Головне — жити у згоді з дао, закономірним шляхом природи.
Держслужбовці-конфуціанці надихалися буддійською філософією. Вони поєднали свою концепцію моралі з буддійськими цінностями, як-от ушанування всього живого, милосердя, любов до людей, розмірковування. Все це подарувало конфуціанству нове, людяне, обличчя.
Культура Китаю була традиційно чоловічою. Проте за часів династії Сун становище жінок помітно покращилося. Закон надав їм право мати та успадковувати власність, що значно покращило становище молодих вдів, сиріт і розлучених жінок. Якщо жінка успадковувала землю, вона належала їй, а не її чоловікові, як було раніше. Майно жінки належало їй протягом усього її життя.
Імператор Тайцзу започаткував академії, де учні могли вільно висловлювати свої думки. У кожному місті префектурного рівня було засновано академії, а в кожному місті повітового рівня — початкові школи. Саме тоді почали захоплюватися геніями, які вміли бути не тільки державними діячами, а й поетами і живописцями.
Радники могли займати критичні позиції щодо правителів, а останні навіть заохочували критику. Сима Гуана було названо у 1063 р. одним із придворних критиків, тобто членом ради з питань критики. Рада складалася з шести членів, і її завданням було подавати своє бачення правителеві, причому прямо і критично. Рада не була ні місцем для підлабузників, ні потішною беззубою групою на кшталт теперішніх офісних керівників.
Сима Гуан писав:
«Відповідальність придворних критиків зависока. Керування всім під небом, успіхи чи невдачі всіх людей, що мешкають між чотирма морями, а також передумови звершень і втрат завжди залежать від їхніх порад. Перебуваючи на цій посаді, необхідно зосереджуватися на великих справах, а малі викинути з думок, пріоритет надавати терміновим завданням, а нетермінові виконувати в останню чергу, присвятити себе на користь державі, а не влаштовувати власні справи. Ті, хто женеться часом за славою, а часом за користю, далекі від того, щоб відповідати такій посаді!»
Утім, критикувати й сприймати критику — дві різні речі. Сима Гуан розійшовся у поглядах із міністром Ван Аньши і був відправлений на п’ять років у оплачувану відпустку. Під час звільнення від державної служби Сима Гуан написав величезну хроніку правителів Китаю, відому своєю науковою достовірністю. До речі, вона належала до улюблених творів Мао.