Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
За словами американського історика українського походження Олександра Стовби, «еволюція роду Міхновських дала свій плід: коли в 1705 році Матвій Міхновський б’ється з росіянами лише кулаками, то 200 років пізніше Микола Міхновський б’ється з тими ж росіянами холодною зброєю і чіткою ідеологією».
[1] Ці дані подані під гаслами «Міхновські» або «Міхнєвські» в «Польській енциклопедії шляхетській», друкованій у Варшаві в 1930-х рр.
[2] Dr. Rolle Anton Jozef., «Powstanie nazwisk u ludu maloruskiego», Sylwetki historyczne, Ser. VIII, Krakow, 1892, str. 363-364.
[3] «Полтавскіе Губернскіе Ведомости» за листопад 5, 1908.
[4] Памятная книжка Волынской губернии на 1915 год, стор. 353.
[5] Харлампович, К. В., «Малороссійское влияніе на великорусскую церковную жизнь», т. 1, Казань, 1914, стор. 647.
[6] Там же, стор. 668, 800.
[7] Власовський, Іван, «Нарис історії Української Православної Церкви», т 4, ч. 1, стор. 337.
[8] Коллард, Юрій, «Спогади юнацьких днів», 1897-1906. Торонто, 1972, стор. 42, 44, 146.
[9] Мандзенко, К., «Петлюра, Петлюрівці, Петлюрівство», Альманах Українського Союзу на 1979 рік, стор. 12.
[10] Памятная книжка Полтавской губернии на 1914 год, Полтава, 1914, стор. 327-328.
[11] Коллард, Юрій, цит. праця, стор. 42, 146. 12 Книжная Летопись за 1909 рік.
[12] Книжная Летопись за 1909 рік.
[13] Памятная книжка Полтавской губернии на 1914 год, стор. 337, 361.
[14] «Весь Петербург на 1912 год», стор. 600.
[15] Шторгин, Д. М., ред., Каталог видань Української Академії Наук 1918-1930, Чікаґо, 1966, стор. 194.
[16] Т. Г. Шевченко, Біографія. Акад. Наук Укр. PCP, Київ, 1964, стор. 82.
[17] Там же, стор. 80.
[18] Там же, стор. 82-83.
[19] Там же, стор. 122.
[20] Сергій Шемет, «Микола Міхновський, посмертна згадка», Хліборобська Україна, книжка п’ята, Відень, 1924-25, стор. 13.
[21] Михновский, Георгий, «Ответ на воззвание к родителям забастовавших семинаристов», газета ПЕВ за 10 грудня 1905, стор. 1399-1401.
[22] Дмитро Антонович, «Праця Олександра Русова для українського театру та музики», Львів, 1938, стор. 8.
[23] Дмитро Дорошенко, «Православна Церква в минулому й сучасному житті українського народу», Варшава, 1940, стор. 46.
[24] Дмитро Дорошенко, «Мої спомини про давнє-минуле» (1901-1914), Вінніпег, 1949, стор. 67.
[25] Петро Мірчук, «Микола Міхновський, Апостол Української Державносте», Філядельфія, 1960, стор. 17, 20.
Самостійна Україна. — 2013. — № 3, 4.
Сергій Шемет. Микола Міхновський (Посмертна згадка)
Давно це було. Тридцята, а може, й більше, весна приходила і минала. З дивовижною виразністю згадується цей травневий ранок, повний сонця, світла, тепла і пахощів. Ніби в цю хвилину відчуваєш ніжний яблуневого цвіту і бузку і бачиш, що ніде на світі немає такої чарівної весни, не пахнуть так сильно квіти, як у нас на Україні. Студентом ще приїхав я одного разу на вакації на батьківський хутір, на Полтавщині. Знаходжу там ціле юнацьке товариство: брата студента і його двох гостей, Гаврила та Миколу Міхновських. Найбільше молодечого запалу, вогню і радості було у цього чарівного хлопця — Миколи! Замерзший після петербурзьких холодів і студій над технікою і математикою, я відогрівав себе в палких проміннях українського сонця, повними грудьми вбирав в себе і ці пахощі полтавської весни, і цю радість життя, і цю дивну, ніжну мрію свіжопробудже-ного українського патріотизму, яку розпалював у всіх нас цей милий, чарівний юнак. Він всіх нас зачарував: і моїх старих, і всю молодь, що зліталась з околиць до нашого хутора на зов української пісні і українського слова, котрі бреніли, як відроджена надія нації. З того часу це зачарування залишилося на все життя у мене і цілої нашої родини.
Він був сином священика на Прилуччині. Виріс, як і ми, на селі, але відчував і любив село і селян якось інакше, ніж ми — так, як ми з свого становища дідичів не могли села відчувати, бо не могли так наблизитись до його внутрішнього, інтимного життя. Він був тим, що допоміг мені, моїм близьким і товаришам пізнати «красу і силу» селянської України, відчути нашу національну гордість і усвідомити бажання України національно могутньої, незалежної.