Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1
- Автор: Думанська Оксана
- Серия: Хроніка пригод Ґеня Муркоцького #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВК «АРС»
- ISBN: 978-966-2739-06-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1». Краткое содержание книги:
— Розпитав би в ошуканого, де контора нотаря, — відповів Фелікс.
І вони вчотирьох виробляли плана, як упіймати «пристойних панів» на гарячому.
В той час містечками Галичини мандрував такий собі Маріян Шредер, що називав себе професором, і виголошував реферати на різні наукові теми, хоч розумівся на них, як вовк на астрономії. У Калуші взяв футро в кредит, в Коломиї — позичку в пароха, в Снятині — долярового «рубана»[61], щоб залагодити справу в суді. І як крізь землю провалився!
Юрась з Каролем спорядили своїх учнів до покривджених провінціалів, щоб майбутні нишпорки звикали до самостійности, а самі почали переглядати свої папери й обговорювати прикметну поведінку відомих шахраїв.
— Це може бути Вольф Ферстер, — мовив Кароль. — За моїми підрахунками він уже своє відсидів. Ти щось про нього чув?
— Той, що обійшов усі в'язниці як делегат міністерства справедливости і примусив придбати для освіження повітря в камерах інгаляційні апарати? — спитав Юрась, не сумніваючись у відповіді Кароля.
— Так! Це я вистежив його на Підзамчім! У нього була ціла валіза скарг на в'язничну обслугу! Цікаво, чи його камеру освіжували?
В ту мить двері розчинилися навстіж — і на порозі постав Матіяш, як завжди, буряковий на лиці.
— Юрасю, порятуй! Якісь два кумплі переймають людей перед американською амбасадою, заводять до нотаря ніби перевірити папери, одночасно просять показати гроші, чемно відпроваджують назад... А потім у конверті замість грошей — порізана газета!
— А чого ж ті люди йдуть за ними, як вівці?
— Бо мають адвокатський вигляд: добре вбрані, мудро мовляють...
— Може, ще й землю на Місяці продають?
— Що ти таке верзеш, як вар'ят! Яка земля? Який місяць? — гнівався Матіяш, ніби не він прибіг просити допомоги, а Юрась.
... На ранок Маґдебурко з Рідлєром, убрані в нові сердаки і полотняні гачі[62], стояли під амбасадою, добре знаючи, що відкриється вона за годину. Кароль вдавав батька, який весь час повчає сина, вуркаючи щось нерозбірливе. Юрась перевтілився в такого простака, що мовчки, схиливши голову, чує себе винним. Матіяш з аґентами причаїлися за рогом, щоб простежити, в якому керунку ошуканці поведуть «селюків» до нотаря.
Двоє панів, вбраних в дорогу одіж, зупинилися біля нишпорок.
— Поглянь-но, ті дзяди й не знають, що спершу слід зайти до нотаря! Хто ж їх прийме в амбасаді? — промовив один, кремезний, навіть не повівши оком на Юрася й Кароля.
— То вчини благе діло, — озвався інший, вищий від нього на зріст і тоншої постави, — розтлумач їм!
— Шкода часу!
Який дідько випхав Матіяша із засідки? Запах свіжозвареної кави із сусідньої цукерні?
Поважні пани зірвалися з місця, як налякані коні. Маґдебурко гнав за ними молодим хортом, відчуваючи за спиною підтримку кількох аґентів. Навперейми вибіг якийсь череватий чоловічок з валізкою, різко розвернувся і покотився колобком за утікачами.
«Що за мана? Чи не Вольф?» — блиснуло в голові Юрася.
Він з усієї сили штовхнув череваня в плечі, той від прискорення заточився і влучив головою в спину кремезного, кремезний впав невдало — через нього перечепився високий. Аґенти оточили утікачів...
... — Ну, які новини привезли про знаменитого лектора Вольфа? — спитався Кароль у своїх учнів.
— Маємо всі його прикмети, — похвалився Юлько. — Це чоловік років п'ятдесяти, невисокий, череватий, волосся темне, прикриває лисину...
— Має при собі валізку — як для ділових паперів — брунатної шкіри, — додав Фелікс — Це потвердили і в Калуші, і в Снятині, і в Коломиї. Сказали, що він від'їхав до Львова. Потрібно перевірити гостинниці.
— Завтра й перевірите, — незворушно сказав Кароль.
Юрась опустив очі.
16.
ік Картер виявися рудим кирпатим присадкуватим чоловіком з вицвілими очима і віями. При знайомстві розглядав Ізабелю так прискіпливо, ніби намагався вгадати її таємні наміри. Удова Еммері лишила їх наодинці, а сама із сусідньої кімнати позирала в приховану дірочку в стіні, стаючи навшпиньки. Ізабеля і не підозрювала, що велика золота рибина, написана якимось модерновим американцем, дивилася на неї і Картера оком удовиці.
— Міс, сьогодні мені оповіли, як один фермер потиху виробляв віскі в домашніх умовах, а потім почув, що коли принесе свій агрегат до прокуратора, то отримає двісті доларів. Він собі поміркував: вигідніше віддати старе пристосування, а на ті гроші купити нового. Так і зробив! Але ж не втримався — похвалився другові. А той і настукав прокураторові...
61
хабаря
62
штани