Короп по-чорнобильськи
Электронная книга - «Короп по-чорнобильськи». Краткое содержание книги:
Громадянська війна, через містечко, виспівуючи “Інтернаціонал”, проходить Перша Кінна. З-за плоту визирають два євреї:
- Фіма, а що це у них на головах?
На головах у кіннотників - шоломи “будьонівки” з характерними шишаками.
- Ви що, Ізя, не бачите? Труби!
- А навіщо?
- Щоби пара виходила.
- Яка пара, звідки?
- Ви хіба не чуєте, що вони співають? “Кипит наш разум возмущенный…”
І ще про революцію. Жив собі у Одесі на самому початку минулого століття такий собі тихий Йоселе Вайнсбейн. Так йому не пощастило з дітьми. Мало того, що його улюблений синочок не захотів брати уроки гри на скрипочці у мосьє Столярського, так він ще й відмовився вивчитися на адвоката. Ну, нехай! Так пішов би і найнявся в нальотчики до Мойші Вінницького (він же - Мишко Япончик). А що? Нормальна робота для молодого єврея. І куди, ви думаєте, Льодя розігнався? Ой, вей! Пішов до цирку і показує там різні дурниці на трапеції під ідіотським псевдонімом Леонід Утьосов.
Але якби тільки це! Дасть Бог, підросте дитина - перебіситься. Але ж і дочка подалася - сором навіть вголос сказати - у революцію! Ну добре, нехай вони її десь там роблять на Старих Млинах чи за Пересипом. А то ж влаштовують мітинги у нього вдома. Знайшли собі базар!
І от, одного разу терпець у старого Вайсбейна увірвався. Коли черговий соратник його доньки по революційній боротьбі завершив свою промову вигуком: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», татуньо встромив голову в двері і категорично заявив:
- Тільки не в моїй хаті!
Йоселю Вайсбейну приписують ще один апокрифічний жарт. Щоправда, на його авторство претендують одразу кілька батьків славетних євреїв - і то не лише з Одеси, а й із самої Варшави.
Час від часу революційно налаштовані друзі Вайсбейнової дочки засиджувалися в його квартирі далеко за північ. Тому відпускати їх у таку пізню пору додому гостинний господар не наважувався. Адже на темних вулицях підвищували свою кримінальну кваліфікацію молоді євреї з банди Мойші Вінницького, він же - Мишко Япончик. Однак, пропозицію залишитися ночувати Вайнсбейн-старший супроводжував традиційним запитанням:
- Панове революціонери помиють ноги на ніч, чи, як завжди, ляжуть спати взутими?
* * *А тепер - про Льодю Вайсбейна. Він же - Леонід Утьосов. Цю історію ми вважали класичною акторською байкою, проте серйозне періодичне видання - журнал “Советский экран” стверджує - чистісінька правда. Без жартів.
Десь у повоєнні роки Леонід Утьосов, уже широко знаний, популярний і улюблений, засидівся в гостях у свого друга, режисера московського цирку Арнольда Григоровича Арнольда (від авторів: таке от ім’я-прізвище Арнольд Арнольд - теж свого роду єврейський жартик. Згадайте у Макбейна: детектив-єврей на ім’я Мейєр Мейєр). Так от, господар почав умовляти Утьосова переночувати у нього, мовляв: метро зачинене, транспорт не ходить, погода кепська, таксі навряд чи зловиш, та ще й час непевний, можуть і пограбувати.
Леонід Осипович довго відмовлявся, щоправда, не через надмірну скромність. Річ у тім, що господар збирався постелити йому на диванчику, де зазвичай спав улюбленець Арнольда Арнольда - величезний породистий дог вагою мало не в центнер. Утьосов небезпідставно побоювався, що собака сприйме появу чужака на своєму законному місці як неповагу до себе.
Нарешті гостя умовили після того, як хазяї заприсяглися, що пса зачинять у коморі.
Серед ночі щось страшенно бабахнуло, і за мить на сплячого Утьосова впало щось велике, важке і живе. Це, як ви зрозуміли, собака висадив двері комірчини і відновив статус кво. Вусмерть переляканий Утьосов гукнув на допомогу Арнольда, але що характерно - кричав він на їдиш.
Коли дога стягли з артиста, Арнольд здивовано поцікавився:
- Льодя, чого це ти раптом єврейською заговорив? Скільки тебе знаю, вперше почув.
- А то я навмисне, - викрутився Утьосов. - Аби твій бісів собака не зрозумів, про що йдеться.
Від авторів: психологи називають описаний нами феномен “рецидивом генетичної пам’яті під впливом стресової ситуації”. Що вам сказати? Таки так. За часів нашої журналістської діяльності відчули ми цей феномен на власному прикладі. Уявіть собі: один із Балканських фронтів, обложене місто, комендантська година, до повної картини підкріплена артобстрілом, а всі наші документи і гроші - у супроводжуючого, який, як з’ясувалося, після контузії панічно боявся вибухів, тож залишив нас напризволяще і зашився до якогось бомбосховища.