Короп по-чорнобильськи
Электронная книга - «Короп по-чорнобильськи». Краткое содержание книги:
Врешті сталося те, що мусило статися - на черговому етапі десь загубилася особова справа зека Матвія Грінберга. Задрочений оперуповноважений МДБ, він же, згідно табірного жаргону, “кум”, все ж таки видивився з номеру в’язня, пришитого на грудях, коліні, спині і шапці, що перед ним не якесь там свіже “шобло”, себто новенький, а вважайте, заслужений ветеран “зони”. Тому він махнув рукою на приписи і сказав:
- Х… з ними, з документами. Запишемо зі слів. Хвамілія?
- Шекспір, - несподівано для самого себе ляпнув Мотя Грінберг.
- Англієць, значить, - не здивувавшись, підсумував опер, - Шпигун?
- Та ні, я вроді як по п’ятдесят сьомій (славетна стаття про контрреволюційну і антирадянську діяльність, котра мала чи не сто підпунктів).
- Ну, п’ятдесят сьома, так п’ятдесят сьома, - не став заперечувати “кум”. - Звать як?
- Вільям, - гнув далі своє Грінберг.
- А по батькові?
Зек Грінберг знахабнів остаточно.
- А у нас, у англійців, по батькові немає. Тільки ім’я і прізвище.
- Ну добре, - погодився “кум”, - соціальне походження у тебе яке?
- Драматург. П’єси пишу.
- Ти диви! Ну чистісінький тобі Максим Горький!… Ну, йди. А, ні, стій! Ти дуже вчасно приїхав. Ось-о у мене бомага лежить з міністерства: влаштувати конкурс табірної самодіяльності до тридцятиріччя ВЧК-НКВС-МДБ. П’єсу написати зможеш?
- А про що, громадянин начальник?
- Про органи.
- А це про которі? Дихання, травлення чи внутрішньої секреції?
- Ідіот! Про наші! Которі щит і меч… Тільки щоб без баб, бо у нас чоловічий табір. І щоб не більше години, бо комісія втомиться. І так чоловік на п’ять-шість, а то знаю я вас, філонів. Працювать буде нікому, всі в актори подадуться. То що, берешся, Шекспір?
- Ну, це як сказать, громадянин начальник. З такими обмеженнями… не знаю, не знаю.
- Так ти що, ніколи п’єс не писав?
- Та ні, писав.
- І де їх показували?
- Та в основному в театрі “Глобус” в Лондоні, - сказав щирісіньку правду “Шекспір”.
Після тривалої торгівлі зійшлися на тому, що драматурга звільняють від усіх видів робіт, включно з прибиранням території, забезпечують йому небачений для політичних в’язнів госпітальний режим та ще й окрему палату з посиленим харчуванням. Грінберг корчив із себе Шекспіра десь зо два місяці. Найсмішніше, що він не збрехав, подавши себе за драматурга, бо за радянських часів до цієї професії належали не лише поважані автори п’єс для академічних театрів, а й так звані текстовики, що писали репризи для естрадних акторів. Саме до останніх і належав Мотя Грін. Халява закінчилася несподівано. До табору прибула комісія з Москви для перевірки культурно-просвітницької роботи серед зеків. Придурок “кум” негайно ляпнув, що у них є свій драматург на прізвище Вільям Шекспір, котрий якраз закінчує роботу над п’єсою про щит і меч. Серед членів трапився хтось начитаніший, аніж нещасний опер. В результаті з “кума” здерли зірочки і послали дослужувати на вишку, а “Шекспіра” під веселий регіт усього табору спровадили, як героя, до загального бараку.
* * *Напевне саме почуття гумору допомогло Матвію Гріну дожити спочатку до амністії, а невдовзі і до реабілітації. Та от дивина - випустили, реабілітували, очистили, так би мовити, чесне ім’я, а в Спілці письменників не відновили. І до новоствореної Спілки журналістів чомусь не поспішали брати. Довелося заробляти на життя у такій суто радянській структурі як “Комітет драматургів”. Саме там працювали літературними чорноробами такі ж, як Мотя Грінберг, “жертви п’ятої графи”.
Коротенька історія з того часу, записана нині популярним російським гумористом Леонідом Французовим.
Комітет драматургів зібрався на звітно-виборну конференцію. Висувають кандидатів у члени бюро. Себто, керівництво організації. Хтось із залу вигукує:
- Я пропоную Ленську! Запишіть до списку Ленську!
Такий собі Зілов, що заробляв на рецензіях і анонсах фільмів, голосно перепитує:
- А хто така Ленська?
Матвій Грін сплескує руками:
- Як!? Ви не знаєте, хто така Ленська? Всі знають, хто така Ленська. Це ж її брата застрелив Євгеній Онєгін.
* * *Важко сказати, чому в наші часи скромне єврейське прізвище Рабинович асоціюється виключно з героєм псевдоєврейських анекдотів. Несповідимі шляхи антисемітської логіки. Що він їм зробив, той Рабинович? Хоча, здогадуємося. Адже прізвище найславетнішого єврея, котрий наприкінці ХІХ- на початку ХХ століття жив і творив в Україні було саме Рабинович. Ми знаємо, як письменника Шолом-Алейхема. Чому б і ні? Є ж серед українців прізвище Добридень. Так ото ж воно і є, тільки на івриті.