Короп по-чорнобильськи
Электронная книга - «Короп по-чорнобильськи». Краткое содержание книги:
Ну, взяв би він прізвище Іванов, Петренко чи Бронштейн, то може б і минулося. Але тут якраз загси перейшли у відання НКВС. І нове начальство активно включилось у пошуки замаскованих ворогів народу.
«Червоне колесо» крутилось, аж кров по стінах летіла. Старі в’язниці були переповнені, терміново відривали нові в колишніх монастирях, на безкраїх просторах виростали численні «зони», а людей все хапали і хапали. Одного дня звернули увагу і на власника чудернацького прізвища Красноармєйський. Вхопили, притягли, запхали в камеру, а потім - на допит.
- Ваше прізвище?
- Красноармєйский.
- Ваше справжнє прізвище?
- Та кажу ж - Красноармєйский.
- Ти нам, контрреволюційна морда, баки не забивай. Коли ти народився, червоної армії, як і Жовтневої революції, ще не було.
- Ну, Троцький я… був…
- Родич?
- Однофамілець.
- Бреши більше. Був би однофамілець - прізвища б не міняв. Он у нас замначальника НКВС - Романов! І нічого. Недавно орден одержав.
Якщо ви вважаєте, що гумор ситуації саме в цьому, то помиляєтесь. Які смішки, коли людині «вища міра» - розстріл світить! Трагікомізм полягав у іншому. Слідом за Красноармєйським-Троцьким до слідчого притягають наступного заарештованого.
- Прізвище?
- Бронштейн.
Сказав - і мовчить. І весь труситься. Бо він якраз не однофамілець Лева Давидовича, а родич. Однак, чи то слідчий не знав усіх тонкощів біографії головного ворога народу, чи то просто втомився, вибиваючи щиросердне визнання з колишнього надзирателя, але факт є фактом. Він не став заглиблюватись у родовід Бронштейна і лише запитав:
- За що взяли?
- А я знаю? - щиро відповів родич.
- Зате радянські чекісти знають усе, - заспокоїв його слідчий.
Фінал: Красноармєйського розстріляли за те, що, будучи родичем Троцького, він зі злочинними намірами приховав своє справжнє прізвище.
А Бронштейн відбувся переляком.
* * *Ходили в ті часи поміж єврейського народу кілька анекдотів у тему. Оскільки за них можна було заробити, як мінімум, п’ять років, то розповідали пошепки. Але розповідали.
Річ у тім, що серед «ворогів народу» було чимало євреїв. Скажімо, той же Єнох Гершонович Ієгуда (Ягода), нарком НКВС, та його заступники Янкель-Шевель Саулович Агранов і Марк Ісаєвич Гай. Двоє останніх, до речі, були реабілітовані. З-поміж розстріляних високопоставлених чекістів фігурував і такий собі Фельдман. Звідси й перший анекдот.
Викликають єврея до відділу кадрів. І одразу, з порогу:
- Слухайте, Фельдман, отой Фельдман, про котрого пишуть, що він ворог народу, то не ваш родич?
- Про що ви кажете! Боже борони, навіть не однофамілець!
* * *Телефонна розмова:
- А можна товариша Дортмана?
- Його немає.
- На роботі?
- Ні.
- У відрядженні?
- Ні.
- У відпустці?
- Ні.
- Хворий?
- …ні.
- Я вас правильно зрозумів?
- Так.
* * *І нарешті - класика.
- Ви знаєте Рабиновича?
- Це того, що живе навпроти в’язниці?
- Так, але тепер він живе навпроти власного дому.
Один із наших земляків, бо родом із Одеси, журналіст і драматург Матвій Грінберг (псевдонім - Грін) відсидів у радянських таборах 18 років. Узяли його десь після Єжова, тобто, коли основний потік репресованих дещо спав. У далекому Магадані Мотя Грінберг на своє здивування здибав знайомого: старого одеського бухгалтера, котрий за власними словами, сів по-чесному, бо за розтрату. От він і запитав у інтелігента Грінберга:
- Мотю, шановний, оце сиджу я тут, сиджу вже не перший рік і дивлюсь, як з кожним новим етапом самі вороги народу прибувають. Слухайте, що це за народ у нас такий, що у нього стільки ворогів?
* * *Саме Моті Грінбергу, він же Матвій Грін, приписують авторство найславетнішого в історії ГУЛАГу розіграшу, або, як зараз кажуть, приколу. У 1948 році у цій зловісній табірній імперії почалося велике переселення ворогів народу. Мало не щодня прибували ешелони “гітлерівських посібників”, “українських буржуазних націоналістів”, членів сімей “зрадників Батьківщини” та інших викреслених із щасливого радянського суспільства, котре прокидалося вранці під бадьорі співи по радіо: “Эх, хорошо в стране советской жить…”