Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
«Віскі тут скільки завгодно. Волієте „Cutty Sark“? Пийте, будь ласка!» — промовив безлиций, показуючи на шафу біля дверей. Потім, залишивши мене самого, зачинив за собою двері. Я довго стояв, завмерши, серед кімнати, не знаючи, що сталося.
На стіні висіла велика картина олійними фарбами. І щоб прийти до тями, якийсь час я її розглядав. Місяць над рікою настільки тьмяно освітлював протилежний берег, що я не міг розрізнити краєвиду. У слабому місячному світлі ледь-ледь проступали тільки якісь невиразні обриси.
А тим часом мені страшенно захотілося віскі. Я подумав, що відчиню шафу і вип’ю хоч один ковток, як радив чоловік без обличчя. Однак її дверцята ніяк не відчинялися. Вони виявилися не справжніми, а майстерно виконаною імітацією. Я так і сяк натискав на їхні виступи, тягнув до себе, але дарма — дверцята все одно не подавалися.
«Окада-сан, вони так просто не відчиняються, — пролунав голос Крити Кано. Я раптом помітив, що вона стоїть поряд у своїй подобі початку шістдесятих років. — Мине досить багато часу, поки вони відчиняться. Сьогодні на це не сподівайтеся. Так що махніть рукою, будь ласка».
Без жодних передмов і пояснень вона скинула із себе одяг — так, ніби лущила горох — і стала переді мною гола. «Окада-сан, це не забере багато часу. Поспішімо із цим покінчити. Вибачте за поспішність, але для цього є причини. Навіть прибути сюди було вкрай важко». Вона підійшла до мене, розстебнула блискавку на моїх штанах і спокійно, ніби робила щось звичайне, вийняла мого прутня. Опустивши вниз очі з накладними віями, Крита взяла його в рот, який виявився набагато більшим, ніж я думав. Прутень відразу напружився. Коли вона заворушила язиком, кучерики її волосся загойдалися, наче від легкого вітерця, й лоскотали стегна. Я бачив тільки її волосся і накладні вії. Я сів на ліжко, а вона, опустившись на коліна, увіткнулася обличчям мені між ноги. «Не треба! — сказав я. — Бо сюди зараз може прийти Нобору Ватая. А я не хотів би з ним тут зустрітися».
«Не турбуйтесь, — відповіла Крита Кано, випустивши прутня. — На це нам ще вистачить часу, будьте спокійні».
Вона знову ковзнула язиком по моєму прутню. Я стримувався з останніх сил. Здавалось, що мене кудись засмоктують. Губи та язик Крити Кано обхопили мене, ніби слизькі живі істоти. Більше стримуватися я не зміг. І прокинувся.
«Отакої!» — подумав я і подався у ванну. Виправ забруднені труси й довго мився під гарячим душем, щоб позбутися липкого відчуття, що залишив по собі сон. Скільки років тому я мав полюцію уві сні? Я намагався згадати, та не зміг. У всякому разі, дуже давно.
Саме тоді, коли я, обтираючись рушником, вийшов з ванної, задзвонив телефон. Дзвонила Куміко. Я трохи занервував, коли відразу після такого сну з іншою жінкою довелося розмовляти з Куміко.
— У тебе голос якийсь дивний. Щось сталося? — запитала Куміко. Вона страшно чутлива до таких речей.
— Нічого особливого, — відповів я. — Трошки задрімав, а ти мене щойно розбудила.
— Справді? — сказала вона недовірливо. Її недовіра передалася мені через слухавку, і я ще більше занервував.
— Вибач, але я сьогодні трохи запізнюся. Можливо, до дев’ятої. Перекушу десь у місті.
— Добре. Повечеряю сам.
— Пробач, — додала вона, ніби щось пригадавши, й після короткої паузи поклала слухавку.
Я хвильку дивився на слухавку, потім подався на кухню, почистив яблуко і з’їв.
За шість років після нашого одруження я ні разу ні з ким, опріч Куміко, не спав. Однак це не означає, що я зовсім не відчував статевого потягу до інших жінок або для цього не мав нагоди. Просто я її не шукав. Не можу пояснити чому, але, напевне, в житті я не ставив секс на перше місце.
І тільки одного разу, за випадковим збігом обставин, я провів ніч з іншою жінкою. Я ставився до неї прихильно, а вона, гадаю, готова була б переспати зі мною. Однак цього не сталося.
Вона кілька років працювала разом зі мною в юридичній конторі. Була молодша за мене на два чи три роки. Відповідала на телефонні дзвінки, узгоджувала робочі графіки співробітників. І робила це справді вправно. Вирізнялася кмітливістю і чіпкою пам’яттю. Легко відповідала на запитання, хто де і що зараз робить, який матеріал в котрій шафі лежить. Призначала всі ділові зустрічі. Співробітникам вона подобалась і користувалася в них довірою. Між нами були особисті дружні стосунки, ми навіть кілька разів ходили після роботи разом у бар. Назвати її красунею було важко, але її обличчя мені подобалося.