Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
Життя без болю… Я мріяла про нього так довго, та коли мрія здійснилася, я не могла знайти собі місця в ньому. Між ним і мною була помітна відмінність, і це мене бентежило. Здавалось, наче я ніяк не пов’язана з цим світом. Світом, який я раніше люто ненавиділа й далі ненавиділа за несправедливість і нечесність. Та раніше я принаймні знала, що я — це я, а світ — це світ. А от тепер навіть світ перестав бути світом, а я — собою.
І я стала часто плакати. Приходила вдень у парк Сіндзюку-ґьоен або Йойоґі, сідала на траву й плакала. Іноді плакала годину-дві. Бувало, навіть уголос. Перехожі здивовано позирали на мене, але я не звертала на них уваги. І тоді думала: «От було б добре, якби я вмерла тоді, ввечері двадцять дев’ятого травня!» Однак тепер я вже не могла вмерти. Разом з онімінням відчуттів пропала навіть сила, яка потрібна, щоб відібрати собі життя. Не було ні болю, ні радості. Залишилася порожнеча. Я навіть перестала бути собою.
Крита Кано глибоко вдихнула і, взявши чашку з-під кави, зазирнула в неї. Потім, злегка похитавши головою, поставила її назад на тарілочку.
— Ось тоді я й зустріла Нобору Ватая.
— Зустріли Нобору Ватая? — здивувався я. — Як свого клієнта?
Вона мовчки кивнула.
— Але ж… — почав я, однак запнувся, шукаючи потрібних слів. — Чогось не розумію… Ваша сестра казала мені, що Нобору Ватая вас зґвалтував. Це що, якась інша історія?
Крита Кано взяла з колін носовичок і легенько витерла губи. Потім глянула мені прямо в очі. Щось в її погляді мене стривожило.
— Вибачте, будь ласка. Ви не могли б принести мені ще одну чашку кави?
— Чого ж ні. — Я поставив її чашку на тацю і пішов на кухню готувати каву. Засунувши руки в кишені штанів й опершись на сушарку, чекав, коли закипить кава. Коли ж я повернувся у вітальню з чашкою в руках, Крити Кано на дивані не було. Зникла і сумочка, і носовичок. Я заглянув у передпокій — її туфлі також зникли.
9
Гостра нестача електрики й підземні водостоки
Дослідження Мей Касахари про перуки
Зранку, провівши Куміко на роботу, я пішов поплавати в муніципальний басейн. Уранці там найменше людей. Коли, повернувшись додому, приготував каву і сів пити на кухні, мої думки закрутилися навколо незакінченої химерної розповіді про себе Крити Кано. Я став згадувати по порядку одну за одною всі її подробиці, але що більше думав, то химернішою вона здавалася. А тим часом я щораз повільніше й повільніше ворушив мозком, що аж захотів спати. Здавалось, непритомнів. Я приліг на диван, заплющив очі й відразу заснув. І мені приснився сон.
Приснилася Крита Кано. Точніше, спочатку з’явилася Мальта Кано в тірольському капелюшку з великим яскравим пером. Навколо юрмилося багато людей (місце скидалося на простору залу), але я відразу впізнав її під таким чепурним капелюшком. Вона сиділа сама за шинквасом бару. Перед нею стояла велика склянка з якимсь тропічним напоєм. Та от чи пригублювалася вона до нього, я не знаю.
На мені був костюм і та сама краватка з крапчастим візерунком. Як тільки я помітив Мальту Кано, то відразу рушив до неї, але не міг швидко пробитися через людський натовп. Коли ж нарешті добрався до шинквасу, Мальти Кано вже не застав. Залишилася тільки склянка з напоєм. Я вмостився на сусідньому табуреті й замовив віскі з льодом. Коли бармен запитав, яку марку віскі я волів би, я відповів, що «Cutty Sark». Зрештою, марка мене особливо не цікавила — просто віскі «Cutty Sark» першим спало на думку.
Та бармен ще не встиг подати мені замовлене віскі, як ззаду хтось мене схопив за руку, обережно, немов щось крихке. Я обернувся — переді мною стояв чоловік без обличчя. Чи справді він виявився без лиця — я не можу сказати, бо те місце, де йому належало бути, вкривала густа тінь, і розгледіти щось під нею не вдавалося. «Окада-сан, прошу сюди, — сказав чоловік. Я збирався щось сказати, але не встиг, бо він провадив далі: — Ходіть, будь ласка, зі мною. У нас обмаль часу. Мерщій». Усе ще тримаючи мене за руку, він швидкою ходою пробився через переповнену залу й вийшов у коридор. Особливо не опираючись, я пішов услід за ним. Цей чоловік принаймні знав моє прізвище. Отже, вибрав мене не навмання. А, напевне, з якоїсь причини і з якоюсь метою.
Пройшовши трохи коридором, чоловік без обличчя зупинився перед дверима з номером 208. «Двері не замкнено. Відчиняйте». Я зробив, як він велів. За дверима відкрилася простора кімната, схожа на апартаменти старомодного готелю. З високої стелі звисала старовинна люстра, яка, однак, не горіла. Приміщення освітлювали тільки маленькі настінні бра. Гардини на вікнах були щільно запнуті.