Хроніка заводного птаха

Потім показали мені плівку й звеліли працювати на їхню організацію, якщо не хочу, щоб вони її оприлюднили. Добули з мого гаманця студентське посвідчення й пригрозили послати копію касети моїм батькам і здерти з них усі гроші, якщо надумаю відмовитися. Я не мала вибору — сказала, що згідна на все й робитиму, що мені накажуть. Тоді мені справді було до всього байдуже. «Якщо ти співпрацюватимеш з нашою організацією, то, можливо, менше зароблятимеш, — сказали вони. — Бо сімдесят відсотків грошей, отриманих від клієнтів, відійде нам. Але натомість тобі не доведеться шукати клієнтів і боятися поліції. Забезпечимо тебе першокласною клієнтурою. Якщо ж ти й далі на свій розсуд заговорюватимеш з чоловіками, то одного дня тебе знайдуть задушеною в якому-небудь готелі».

Тепер уже мені не треба було ловити клієнтів на розі вулиці. Вечорами я приходила в їхню «контору» й вирушала до готелю, який мені вказували. Вони справді-таки постачали мені добрих клієнтів. Не знаю чому, але до мене було особливе ставлення. Зовні я здавалася недосвідченою, набагато вихованішою за інших дівчат. Видно, такий тип подобався більшості клієнтів. Як правило, інші дівчата приймали щодня трьох і більше клієнтів, а я обходилася одним-двома. Інші дівчата носили в сумочках сигналізатори й, отримавши вказівку з «контори», спішили до сякого-такого готелю, щоб переспати з бозна-яким суб’єктом. Мене ж замовляли заздалегідь для зустрічі в першокласних готелях, а іноді також у помешканнях. Клієнтами були здебільшого чоловіки середнього віку, іноді траплялися й молодики.

Раз на тиждень у «конторі» я отримувала гроші. Не стільки, як раніше, але якщо врахувати чайові від клієнтів, то виходила непогана сума. Звісно, траплялися люди з дивними вимогами. Але це мене не бентежило. Що дивнішими були вимоги, то більшими ставали чайові. Кілька клієнтів вибирали саме мене й добре платили. Свої заробітки я клала на рахунки в окремих банках. Але вже тоді гроші мене не цікавили. Так собі — ряди цифр… Тепер я, здавалось, жила тільки для того, щоб переконатися в онімінні моїх відчуттів.

Прокидаючись уранці, я трохи лежала в постелі й перевіряла, чи не відчуваю чогось, що можна назвати болем. Розплющувала очі, поволі збиралася з думками і перебирала відчуття по всьому тілу — від голови до пальців на ногах. Ніде не боліло. Я не могла зрозуміти, справді болю не було чи, може, я його не відчуваю. В усякому разі, біль зник. І разом з ним будь-які відчуття. Тоді я вставала і йшла у ванну чистити зуби. Знімала піжаму й приймала гарячий душ. Тіло ставало надзвичайно легким. Настільки, що здавалося чужим. Здавалося, ніби моя душа вселилася в чуже тіло. Поглядаючи на його зображення в дзеркалі, я відчувала, що я страшенно далека від нього.