Гадючник. Дорога в нікуди
- Автор: Мориак Франсуа Шарль
- Серия: Вершини світового письменства #35
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Дмитро Паламарчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Гадючник. Дорога в нікуди». Краткое содержание книги:
Сьогодні ввечері, тринадцятого липня, грає оркестр просто неба, на вулиці Бреа кружляють пари. О мирний Калез! Згадую останню ніч перед від'їздом: незважаючи на лікареву заборону, я випив таблетку вероналу і міцно заснув. Нараз щось мене вирвало зі сну, я глянув на годинник. Була перша ночі. Мене злякав гомін — вікно я залишив відчиненим. Дослухаюся — і на подвір'ї, і в вітальні тиша. Я рушаю до туалетної кімнати, вона виходить вікном на північ, до ґанку. Саме тут незвично пізньої пори й зібралася сімейка. Вночі їм не було кого боятися: вони самі, на цей бік виходять лише вікна туалетних кімнат та коридору.
Ніч була тепла й тиха. В короткі хвилини мовчанки я чув хрипкий Ізин подих, чув, як чиркають сірники. На чорних берестах не колихався жоден листочок. Я не зважився визирнути з вікна, але впізнавав кожного свого ворога по голосу, сміху. Вони не сперечалися, не сварилися. Хтось — Іза чи Женев'єва — кинув репліку, і потім запала довга тиша. Тоді раптом, відповідаючи Юберові, щось заперечив Філі, і тут усі заговорили одне поперед одного.
— А ти певна, мамо, що в вогнетривкій шафі він тримає тільки не дуже важливі папери? Скнари завжди необачні. Згадай, він хотів дати Люкові, якомусь хлопчиськові, купу золота… Де він ховає те золото?
— Ні, тільки не в вогнетривкій шафі, він знає, що мені відомий шифр, яким відчиняється замок: Марі. Він лазить туди, лише коли треба поновити страховий поліс чи перевірити, скільки податку сплачено.
— А може, ми з податкового листа довідаємося про суму його прибутків, він же приховує їх від нас.
— Але ж там лише те, що стосується його нерухомості, я вже переконалася.
— Це теж дуже показово, вам не здається? Відчувається, він усе продумав.
Філі, позіхаючи, буркнув:
— Ні, ви тільки подумайте, справжнісінький крокодил! От уже не поталанило мені. Нарватися на такого крокодила!
— Як хочете знати мою думку, — промовила Женев'єва, — ви нічого не знайдете і в сейфі, що в Ліонському кредиті… Прошу, Жаніно?
— Мамо, що ж воно виходить? Кажуть же, ніби він тебе любить трохи. Адже іноді дід виявляв до вас доброту, коли ви були маленькі. Хіба ні? Ну, то нарікайте самі на себе. Не зуміли підлеститися. Ви просто незграби. Треба було оточити його турботою, приручити його. Я б усього добилася, я певна, тільки ось не терпить він мого Філі.
Юбер гостро перебив небогу:
— Певно, нахабність твого чоловіка нам дорого обійдеться.
Філі засміявся. Я ледь визирнув надвір. Вогник запальнички на мить освітив його згорнуті долоні, пухке підборіддя, товсті губи.
— Годі-бо! Він і так терпіти вас не міг.
— Ні, раніше він менше ненавидів нас…
— А ви згадайте, що бабуся розповідала, — озвався знову Філі.— Як він поводився, коли втратив дочку… Здавалося, йому начхати було на все. А на кладовище і не потикався…
— Ні, Філі, це вже занадто. Марі він любив, тільки її єдину любив у всьому світі.
Якби не це заперечення Ізи, проказане кволим, тремтячим голосом, я не міг би стриматися. Я сів на низенького стільця і, подавшись уперед, сперся головою на підвіконня. Женев'єва мовила:
— Якби Марі була жива, нічого цього не сталося б. Він би просто не знав, як годити їй…
— Овва! Так само не злюбив би її, як і всіх. Він же ірод. У ньому нема нічого людського…
— Прошу вас, Філі, не кажіть так про мого чоловіка, та ще при мені й дітях. Ви повинні його шанувати.
— «Шанувати! Шанувати!» — І Філі, здається, пробурмотів: — Ви, може, гадаєте, дуже весело попасти в таку родину…
Його теща сухо сказала:
— А вас ніхто й не силував.
— А нащо було туману напускати?.. «У нас такі надії!» Ну годі, тепер Жаніна реве. Що таке? Що я такого сказав? — І він досадливо забурчав: — Ех! Те-те-те!
Мені було чути тільки, як сякається Жаніна. Чийсь голос — я так і не розібрав чий — сказав стиха:
— Як зоряно!
На сен-венсенській дзвіниці вибило другу годину.
— Діти мої, пора спати.
Юбер запротестував: не можна розходитися, нічого не вирішивши. Давно пора діяти. Філі підтримав його. На його думку, я вже стою однією ногою в могилі. Проґавивши час, марно буде щось робити. Старий, мовляв, ужив усіх заходів…
— Та зрештою скажіть, любі мої дітки, чого ви од мене чекаєте? Я все перепробувала. Більше нічого нездатна зробити.