Подорож у безвихідь

Зрозумівши, що не засне, Андрій перевернувся на живіт і почав спостерігати пейзажі, що пропливали за вікном. Млява весна… Пейзажі були брудні та сірі, зовсім як його думки та настрій. Великосвітські дами більше не звертали на нього уваги, заглибившись у читання. Цікаво, що вони читали? Старша з дівчат сиділа найближче і йому вдалося краєм ока підглянути назву книги. «Смертельне кохання». Автора він не роздивився. Ну, звичайно. Шляхетна, як і її матінка, панянка до Португалії на заробітки не поїде. Тільки читає вона не «Червоне та чорне» Стендаля, а сучасну американську попсу, де від першої до останньої сторінки ріжуться та стріляються або трахаються, наче коти.

Так-таки, так-таки — поїзд гальмував, під’їжджаючи до станції. Під ложечкою знову засмоктало. Якби зупинка тривала хоча б зо п’ять-сім хвилин, на останню гривню можна було би щось купити. Якусь булку або пиріжок, черствий, з неповторним вокзальним ароматом. Зараз повідомлять про зупинку.

За вікном, сповільнюючи рух, пропливав перон, невеликий будиночок вокзалу. Якийсь райцентр. Букви на фасаді вокзалу давно повідпадали, та Андрію було однаково, як зветься це містечко. На пероні товклися пасажири та проводжаючі. За клумбою попри будинок станції стояло кілька машин.

Стривай! Червона «Лада» та вишнева іномарка! Не встигнувши усвідомити щойно побачене, Андрій зіскочив з полиці. Його попутниці злякано смикнулися й обурено щось пробурмотіли, а він мало не вріс обличчям у вагонне скло. Поїзд ще не зупинився, і стоянка повільно зникала за рогом станційного будинку, але йому все-таки вдалося ще раз побачити машини. Червона «Лада» і поруч вишнева іномарка — Андрій точно не міг сказати яка, але не сумнівався — та сама модель, що й біля того гаража.

Продовжуючи притискатися до вікна, Андрій намагався роздивитися людей, які стояли на пероні, та було пізно, адже перон довгий, а поїзд уже зупинився, і люди пішли до дверей тамбурів. Час наче завмер. Усе зависло у якійсь важкій паузі…

Через якихось три-чотири хвилини поїзд рушив. Дами здивовано зиркали на свого сусіда по купе, а той наче закляк, не наважуючись на щось спромогтися. І дійсно, Андрій губився в думках, відчуваючи, як росте його занепокоєння, загрожуючи перейти в паніку. Він сів, намагаючись заспокоїтися. Такі самі машини могли належати зовсім іншим людям і опинитися тут випадково. Скільки «Жигулів» ганяє по наших дорогах! А іномарки взагалі заполонили автостради. Але такий збіг… Яка ймовірність, що червона «Лада» та вишнева іномарка саме такої моделі опинилися поруч і саме там і тоді, де й коли зупиняється його поїзд? Надзвичайно мала. А можливо, це ті самі машини, але їхні господарі знаходяться тут у якихось інших справах?

Ні, таке припущення годилося хіба що для того, щоб замилити власні очі. Андрій знову виліз на полицю і ліг. Не варто обманювати себе, треба готуватися до найгіршого. А найгіршим у цій ситуації могло бути, якщо чоловік шість із цих двох машин щойно сіли в поїзд і зараз непоспіхом нишпорять по вагонах у пошуках втікача. Кепська ситуація — не те слово. Якщо припустити, що це все-таки сталося, то вони повинні мали у крайні вагони, тобто в голові та хвості поїзда, і йти до його середини, не пропускаючи жодного вагона, купе, тамбура та туалету.