Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
— Мені дуже приємно познайомитися з вами, — сказав Ріолетто. Він був зовсім тверезий. — Адже ви не вірите в магічну науку.
— Маестро знає все, — втрутилася комендантова дружина.
— Авжеж, — відповів Клосс. — Сумніви мав інженер Райл, який висловлював їх надто голосно.
Одначе Клосса щось тривожило. Німкеня міцно стискала його лікоть, а Ріолетто пронизував його поглядом. Цього вечора Клосс випив чимало, і це позбавляло його звичної впевненості в собі. Він мусив бути пильним, контролювати кожен свій порух.
— Так ви не вірите, — повторив Ріолетто.
— Ну, скажіть же йому щось, переконайте його, — защебетала німкеня.
— Я не люблю, коли мене переконують, — сухо промовив Клосс.
— Боже, яка поважність! — розсміялася вона. — Але ви все-таки говоріть! Я хочу вас чути!
Ріолетто дістав з кишені піджака невеличку скляну кульку, загорнену в хусточку, і поклав її на столик.
— Вас звуть Ганс, Ганс Клосс, — сказав він. — Ви зовсім тверезі. Ви пили небагато і чудово володієте собою.
— О, так! — вигукнула дружина коменданта. — О боже, інженер Райл уже йде! — Вона кинулася до дверей, залишивши їх самих.
— Ви не хочете, щоб я говорив, — майже ствердно промовив Ріолетто.
— Якщо у вас є щось сказати… — Вони міряли один одного поглядами. Ріолетто схилив очі. “Нічого він не знає, напевно нічого не знає”, — подумав Клосс, і його, нарешті, огорнув холодний спокій. Він підвівся з стільця. — Моє життя, пане Ріолетто, — додав він, — таке просте, що ви в ньому не знайдете нічого цікавого…
— Можливо, — відповів престидижитатор, — можливо. — І в цю мить він побачив пана Пушке, що саме проходив повз них. — Прошу до нас, — погукав він, — може, вам я зумію розповісти щось цікаве…
— О, ні! — вигукнув Пушке. — Ні в якому разі! — І він квапливо рушив до дверей.
Було дуже пізно, коли Клосс залишав резиденцію коменданта. Він вийшов тоді, як Ріолетто прощався з господинею. Вона не помітила Клосса — була вже п’яна, і він сподівався, що вона забуде про нього… Звичайно, годилося станцювати з нею ще кілька танців, — це було цінне знайомство, — але йому вже бракувало сил — він не міг терпіти просторікування німкені. Бруннер стовбичив край вікна; опинившись на вулиці, Клосс побачив ще його обличчя.
Ніч була холодна, як це буває на початку травня. Клосс засунув руки в кишені, відійшов на кілька десятків метрів і зупинився за рогом, звідкіля чудово було видно вхід до резиденції коменданта. Невже Ріолетто приїхав машиною? Якщо так, то зробити, ясна річ, нічого не вдасться… Клосс чекав.
Нарешті він побачив високу постать престидижитатора. Ріолетто, ні разу не озирнувшись, ішов швидким кроком. Клосс обережно рушив за ним. На спорожнілій вулиці з’явився патруль; солдати зупинили Ріолетто голосним “Хальт!”, потім повернули йому документи і, стукнувши підборами, пішли далі. Клосс недбало козирнув, коли вони проходили повз нього… Він все ще йшов обережно, але престидижитатор, очевидно, навіть не підозрював, що за ним хтось може стежити. Він звернув у один із провулків; за кілька хвилин вони опинилися в районі, де у віллах мешкали лише німці. Клосс був здивований, він вважав, що Ріолетто зупинився в готелі…
Престидижитатор зупинився перед одним із будиночків, прочитав номер, підійшов до дверей і подзвонив. Клосс здалеку спостерігав за ним. Ріолетто чекав досить довго; нарешті двері відчинилися, і на порозі, в смузі світла, що падало з кімнати, Клосс побачив… Пушке. Він не міг помилитися! Пушке якусь мить постояв у дверях, а потім вони обоє зникли у віллі.
Що єднало цих людей? Коли Пушке побачив Ріолетто на прийомі в коменданта, він злякався або принаймні здавався переляканим, але, тим паче, в поведінці обох ніщо не свідчило про давнє знайомство, таке, що дає право робити нічні візити. Чи знадобиться на що-небудь така інформація? Чому Ріолетто сказав: “Той, хто брав участь у нападі на завод, знаходиться тут”? Кого він мав на увазі? Що він знає і що може сказати Бруннерові?
Повертаючись до центру міста, Клосс ставив собі ці запитання. Едвард мешкав на вулиці Валовій, п’ятнадцять, на третьому поверсі старої кам’яниці. Він уже спав, коли Клосс постукав у двері.
— Ти що, збожеволів? — запитав він. — Що сталося?
Клосс сів на ліжко й запалив цигарку. Він відпочивав, дивлячись на Едварда, який метушився по кімнаті; вчитель поставив воду й приготував сурогат чаю. Потім розлив у склянки каламутний напій.
— Що сталося? — повторив Едвард, коли сам нарешті сів.
— У мене є для тебе кілька доручень, — повідомив Клосс.