Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів

Ту архаїчну процедуру, що збереглась у питних ритуалах, в антропології називають потлач. Потлач — це щось на кшталт пожертви, але її адресатом є не божество, а інші люди. У потлачі — в присутності члена іншого роду — або знищують («потлач знищення»), або ж дарують («потлач даровизни») якісь цінні предмети. Для модерно-раціонального сприйняття ця процедура виглядає безглуздою, проте для примітивних суспільств вона має, як стверджує французький антрополог і соціолог Марсель Мос, центральне значення: «Мотив цього перебільшеного обдаровування і цього беззастережного споживання, цих безглуздих утрат і руйнування власності, нітрохи не є безкорисливий. Завдяки такому складанню дарів між вождями, васалами та зброєносцями витворюється ієрархія. Давати — означає засвідчувати зверхність, демонструвати, що ти є чимось більшим і стоїш вище [...]; приймати, не віддячуючи або не віддаючи більше у відповідь, означає коритися, ставати підданцем і прислужником, опускатися нижче».

Потлач установлює лабільну соціальну рівновагу. Племена чи їхні ватажки, що обсипають один одного дарами, позірно зустрічаються як рівноправні друзі, що цим даруванням засвідчують свою дружбу. Та насправді спалахує змагання в даруванні, такий-от турнір дарів. Хто, врешті-решт, не відповідає — або неспроможний відповісти — даром на дар, той програв. І знову Мос: «Той, хто не відповідає або не знищує предмети відповідної вартості, назавжди втрачає обличчя. Санкція зобов’язання відповісти — це боргове рабство... Хто не може віддати позику чи відплатити потлач, утрачає свій ранг, ба навіть статус вільного мужа».

Це первинне значення дарування — легким натяком — відчутне ще й досі. Той, хто дарує, частує, запрошує, є і могутнішим, значущішим. Той, кому дарують, щоправда, має ту перевагу, що отримує вартість, не сплачуючи за неї. Утім, із другого боку, він таки платить за неї, а саме тим, що виявляється пасивним приймачем. Діти й жінки, які втілюють у нашому суспільстві безвладність і пасивність, саме тому здебільшого й отримують подарунки. Вислів «відплатити» на означення віддяки подарунком за подарунок містить вельми виразне нагадування про те, що частиною кожного подарунка є, власне, атака на автономію того, кому дарують. Саме це й має на увазі Ніцше, цей великий демістифікатор прекрасної омани, називаючи вдячність однією з форм помсти: висловлення дяки після прийняття пожертви чи подарунка є, так би мовити, нематеріальним подарунком-віддякою, формулою, за допомогою якої той, кого обдарували, намагається знейтралізувати втручання у свою екзистенцію або, власне, відімстити за нього.