Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів

Особливого ж значення це протиставлення пива й горілки набуло в організованому робітничому русі ХІХ століття. Ідеться про так зване алкогольне питання. Проблема алкоголю постає центральним нервом соціалістичного руху ХІХ століття. У дискусії про найдієвіший спосіб подолання алкоголізму серед пролетарів можна вирізнити дві позиції. Перша, що постає з англосаксонської пуританської традиції, вимагає цілковитої абстиненції. Друга, натомість, уважає помірковане споживання алкоголю — тобто пива — не тільки нешкідливим, а й навіть корисним. (Бачимо, що ці два погляди вочевидь утілювали нову версію протистояння Кальвіна й Лютера). Австрійський соціаліст Віктор Адлер, борець за абстиненцію, напрочуд показово дозволяє зазирнути у психологію соціалістичної самодисципліни: він ганить навіть пиття пива — не тому, що воно п’янить, а тому, що сприяє отій славетній австрійській «Gemütlichkeit» — відчуттю комфорту. У статті з промовистою назвою «Геть комфорт!» він пише: «Ми шукаємо не затишку й комфорту, навпаки: вся наша справа лише виграє від того, що робітники зазнаватимуть невеликого дискомфорту. Ми не збираємося приховувати щось від себе, а радше прагнемо бачити все чітко, бути краще здатними до діяльності й ефективнішими, а позаяк примусова праця може користатися проспиртованими мізками інших, робота заради визволення робітничого класу вимагає проникливих і холоднокровних людей, вона потребує здорових мізків». В іншому місці він іще категоричніший у наполяганні на тверезості, раціональності, здоровому глузді: «Революція в людських мізках — ось де надія, ось де праця для всіх, хто бореться за майбутнє людства».

Коли для прихильників тотальної абстиненції серед соціалістів кожна краплина алкоголю була загрозою для самого існування робітничого руху, їхні помірковані однодумці вважали згубною лише горілку. «Шнапс — ось наш ворог», — так формулював алкогольну політику соціал-демократів наприкінці ХІХ століття Карл Каутський. Вино й пиво вважалися не те що необов’язково шкідливими, а навіть фізіологічно й політично доброчинними. Енґельс, описуючи алкогольну залежність у пролетарському середовищі, завжди бере за засновок, що єдиною причиною цього лиха є горілка.