Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів

Фрагмент картини Яна Стена «Святкове застілля родини»

Отож пиття у спільноті, як засвідчують ці описи, позначене дивовижною амбівалентністю. З одного боку, воно є підложжям братерської пов’язаності питців, та водночас їхні стосунки визначають взаємний контроль, зобов’язання і дух змагання, і це все перестає виглядати аж надто по-дружньому. Утім, пов’язаність в одну мить може обернутися на протилежність, варто лише комусь порушити основне правило. Хто в робітничій кнайпі відхилить запропонований трунок, дуже швидко може опинитися в осерді бійки. Хто не відповість частунком на частунок, сам виносить себе поза межі пристойності. Учасник пиття не може полишити товариство, коли йому заманеться. Він змушений, як демонструє цитована на початку сцена, дотримуватися певних правил, навіть якщо вони його зовсім не влаштовують. Якими залізними є ці правила, ніколи не зафіксовані на письмі, влучно сформулювала на підставі емпіричних спостережень американська соціолог-біхевіористка Шері Кейвен: «Коли виставляння вже проголошено, всі учасники зобов’язані дотримуватися його правил, до того ж абсолютно незалежно від особистого настрою в цю мить. У цій ситуації вже не вільно наполягати на тому, щоб кожен платив за себе. Якщо незабаром після першого кола хтось із цієї групи змушений полишити заклад, він зазвичай оголосить, що це перше коло виставлятиме саме він, бо не зможе взяти участь у наступних. І хоча щодо нього це означає певну несправедливість, бо ж він платить за більше трунків, ніж вип’є сам, група все одно прийме цю пропозицію, хіба б якийсь інший учасник висловив охоту поставити перше коло, оплачуючи тому, хто невдовзі піде, його чарку, так би мовити, в подарунок. Отож якщо один учасник захоче виставити перше коло, бо має йти першим, йому зазвичай заперечить хтось інший: “Ні, це я виставляю перше коло і ставлю тобі чарку”. Коли почалося пиття колами, кожен учасник зобов’язаний виставити принаймні одне. Тобто коли група складається з чотирьох учасників, має відбутися щонайменше чотири кола. Після цього або починається наступний цикл виставлянь, або всі п’ють далі вже власним коштом. Коли кола почалися, первинна група зазвичай сидить разом, у кожному разі, аж доки кожен виставить коло. Іноді хтось із учасників, виставивши коло, може вирушити в інший куток кнайпи, втім, це нічого не міняє в тому сенсі, що ті учасники групи, які ще мають виставляти, і надалі розглядатимуть і трактуватимуть його — попри фізичну відсутність — як учасника їхнього кола. І навпаки: на кожну чарку, що надходить йому з групи, він відповідатиме принаймні жестом, підтримуючи таким робом їхню пов’язаність, аж поки виставляння закінчаться».

Як далеко, ба навіть глибоко в несвідоме сягає пов’язаність питців у межах групи, підтверджує дослідження з «Mass Observation»: «Усі наші спостереження засвідчують, що більшість відвідувачів кнайп, п’ючи в межах групи, спорожняють келихи майже одночасно. Рівень напою в келихах членів однієї групи різниться, як правило, не більше сантиметра. Найбільше різнитися рівень напою починає тоді, коли група спорожнила келихи більш ніж на половину. Учасники спільно починають і здебільшого допивають або водночас, або принаймні майже одночасно». Промовистий приклад цієї мало не телепатичної спільноти надибуємо в ситуаційному протоколі про групу питців, що складається з чотирьох учасників, один із яких сліпий: «Сліпий і решта троє сідають до столу і замовляють пиво. Тільки-но пиво принесли, вони підносять його до уст і п’ють приблизно чотири секунди. Тоді водночас ставлять келихи на стіл. Кожен — у тому числі й сліпий — спорожнив келих на чверть. Тоді вони п’ють меншими порціями, при цьому першим п’є або сліпий, або решта троє, без якоїсь помітної системи. І все одно вони врешті-решт допивають із різницею в рівні рідини між пів і одним сантиметром».

Правила та ритуали, що супроводжують пиття в кнайпі, виділяються посеред нашої модерної цивілізації такими-от реліктами давно минулих часів. І справді, кнайпу можна розглядати і як щось на кшталт резервату, де живцем уціліли архаїчні типи поведінки, переважно зниклі в інших життєвих сферах. Значення питних ритуалів вдасться цілком збагнути, лише пригадавши ті прадавні поведінкові норми, механізми й ритуали та їхню суспільну функцію.