Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів

Новочасним гарячим напоям, скажімо, невідоме щось порівнянне з ритуалами спільноти при споживанні алкоголю. Кава і чай виявляються природженими міщанськими напоями бодай у тому, що вони цілком емансиповані від будь-якого архаїчного значення пиття. Кавою чи чаєм не цокаються, ними не п’ємо до когось, тут ніхто не змагається у виставлянні. Споживачі кави та чаю є не внутрішньо пов’язаною спільнотою, а зібранням наголошених індивідуалістів. Для відвідувача каварні цілком нормально самому сидіти за столиком і читати газету; більярд чи шахи — класичні каварняні ігри — вимагають зосередження «я». Одне слово, усі ритуали в кнайпі зводяться до «ми», натомість у каварні центром є «я».

Неучасть у ритуальній традиції алкоголю зовсім не означає, що кава й чай, своєю чергою, не випрацювали певних ритуалоподібних форм споживання.

Відомі нам нині форми пиття кави та чаю постають на початку XVIII сторіччя. Їх історія — це фактично історія питного посуду, який винаходили спеціально для цих нових напоїв. Сервіз можна сприймати як оречевлений питний ритуал. Кожна його частина — чайник чи кавник, філіжанка, блюдце, ложечка, цукорничка, дзбаночок для молока тощо — вимагає певного канону прийомів, або, кажучи навпаки, в кожному його предметі оречевився певний канон жестів. У сервізі оприявнюється той самий дух рококо, який підніс табакерку і нюхання табаки до рівня розвинених форм самопрезентації. Кавова чи чайна філіжанка і табакерка у XVIII столітті є не просто предметами вжитку з обмеженим призначенням. Людина рококо використовує їх як нагоди для самопоказу. Спосіб тримати філіжанку, блюдце, ложечку, підносити їх до вуст, ставити на стіл тощо стає соціальним і культурним розпізнавальним знаком, достоту так само, як і володіння табакеркою та процедура нюхання табаки.