Там, де козам роги правлять

Клем здивувався.

— Точнісінько. Була здивована, що я про це запитую... Та, власне, воно й правда — хіба дівчина не може мати знайомих?

Махнув рукою на їхні смішки. Уже не сказав, що домовився з нею після свята зустрітися в Ольштині,— він мав намір, повертаючись од батьків, зупинитися там у брата.

Кульчик поїхав, зате приїхав Павел, улюбленець лісничого. Кожен день ходив на полювання, тинявся з рушницею по лісу. Едек насилу умовив його піти на озеро ловити окунів, пояснюючи, що риба так само потрібна до святкового столу, як і дичина. Крім того, і лісничиха виганяла їх на озеро — їй хотілося, щоб у домі було спокійніше.

Погода була — як на замовлення: мороз спав, хмарно, легкий вітерець. Недавно випав сніг і тепер товстим шаром лежав на кризі, підмерзлий, слизький.

Едек ставився з недовір’ям до такого лову. Вони вже пробували раз — і все марно. На вудочку Метека ледве спіймався один-єдиний окунець. Метек пояснював це тим, що тоді на льоду не було снігового покрову, стояв кріпенький мороз, світило сонце. А окунь цього не любить і в таку погоду не бере...

Тепер вони вирушили вп’ятьох, бо й чоловік Павлової сестри Марисі сподівався на святкового окуня. Це був худий, зовні такий хирлявий, а насправді навдивовижу сильний лісоруб, спритний, але страшенно лінивий. Тим-то й господарювалося йому сяк-так, у домі мало що прибувало, окрім дітей.

Найбільше радів з цього походу Міхал — хлопець аж підстрибував і без угаву сміявся, так що Метек навіть запитав, коли він уже стане серйозніший. Здоровий, як бик, скоро в армію піде, а хихоньки править, наче шмаркатий безштанько.

Міхал сміявся по-своєму, якось привабливо і заразливо, бо незабаром усі вони аж за боки бралися — реготали, спотикаючись на шерехатому льоду.

Операцією керував Метек — він був найзавзятіший серед них рибалка і найкраще знав озеро.

— Підійдемо он до тієї затоки,— показував Метек пальцем.— Там завжди ловиться окунь.

— Чорт... Якби ж це ковзани...

— Авжеж, по таких заметах! От як добре потепліє, все це розтане, а потім ударить морозчик — отоді буде рівна і гладенька поверхня. Нічого, ми вже на місці. Міхал, пробивай тут ополонку. Потім біля очерету і трохи правіше од нього. А я буду з другого боку. Павел, ви з шурином довбайте насередині.

Забряжчала, б’ючи об лід, важка і гостра залізна пішня, якою орудував Павел. За мить луна глухих ударів покотилася до лісу.

— Так ми всю рибу перелякаємо.

— Не бійся, Едек, риби нам вистачить. Готово, можеш починати. Не розмотуй довше як два метри. І поволі то піднімай угору, то опускай. Не більше як на помах руки. Тільки-но смикне — підсікай. А коли що — гукай. Ну, давай!

— Є! Є! — раптом радісно закричав Міхал біля другого берега затоки.

Едек глянув. Над льодом, золотисто поблискуючи, тріпотіла велика риба. Це видовисько запалило в ньому рибальську пристрасть. Кріпко взяв у руку метрове вудлище, притримуючи пальцем котушку, відпустив трохи жилки з невеличкою олив’яною блешнею на кінці, закинув. Почекав, тоді почав розмірено піднімати і опускати руку. Сподівався, що от-от блешню рвучко смикне. Але минав час, у нього вже заніміла рука, а нічого не брало...