Там, де козам роги правлять
- Автор: Паукшта Евгеніуш
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Олексій Федосенко
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
На деяких гілках ще звисали грона червоних мерзлих ягід. На снігу під кущами виднівся пташиний послід.
Осліплений заєць вискочив на дорогу, хвилину біг перед самісіньким мотоциклом, потім стрибнув убік, присів під великим кущем, щоб одразу ж зірватися й несамовито помчати далі, в безпечніший ліс.
Трохи ризиковано, рвучко крутнувши кермо, Едек повернув ліворуч. Ліс був уже інший. Високі берези і граби сплітали свої голі гілляки з яскравою зеленню хвої. Унизу слалися рідкі придавлені кущі. Білі стовбури беріз розтинали ліс перпендикулярними лініями, і від того здавалося, що вони стрункіші, кращі, аніж чорні буки. З-під купи хмизу, мов червоний гранат, блиснули жовто-рожеві вогники. Їх видно було здалеку,— здавалося, вони пильно стежать за дивним створінням, яке мчить по дорозі. Едек збавив швидкість. Скоріше догадався, аніж розрізнив, що то здоровенна сова. Тепер ліхтарики її очей погасли, затремтіли гіллячки хмизу — в останню мить, майже перед самісінькою машиною, сова, різко відштовхнувшись крильми, здавалося, навмання шугонула вгору, на мить застигла в повітрі, а тоді, наче її відкинуло вітром, важко полетіла між деревами. Велика була, пухната.
Ліс кінчився, попереду відкрилася довга рівна місцина, на якій стояли хати. Освітлені квадрати вікон свідчили про те, що там є люди. Едек ще не бував тут. Повільно під’їжджав до першого двору. Світло фари застигло на вивісці управління лісового округу.
На подвір’ї загавкали собаки, Едек чув, як вони хрипіли від люті й несамовито кидалися на хвіртку.
Хлопець енергійно і гучно постукав. Собаки, здавалося, аж скаженіли. Він постукав ще дужче, і тоді почулися кроки. Двері навіть не були замкнені. Едек чомусь був певен, що відчинить йому Віка.
— Добрий вечір, Віко!
Йому здалося, що в очах у дівчини спалахнули радісні вогники. А відказала стримано:
— Слухаю вас...
— Я до вашого батька за проханням лісничого.
— Догадуюсь... Батьків немає дома. Поїхали до Піша. Може, я виконаю те прохання?
— Боже, яка холодна і офіційна! — вибухнув хлопець і затих. Його бентежила її поведінка.
«Але ж уперта»,— подумав. І — дивно — це подобалось йому.
— Віко, я тоді не хотів образити вас. Ляпнув дурницю, ви пробачте мені...— Він простягнув руку.
Якусь мить дівчина ще вагалася, нарешті подала йому свою сильну руку.
— Залиште десь тут свою шапку і заходьте в кімнату.
— Ну, гора з плечей... А я вже думав, що поверну, піймавши облизня. Що взагалі у мене з вами завжди якось по-дурному виходить... Ага, щоб не забути: у лісничого скінчилися набої, він просив позичити йому пачку або хоч кілька штук...
Зацікавлено оглядав кабінет старшого лісничого Дзядоня. Певно, то був заповзятливий мисливець. На стінах висіли оленячі роги, хижо поблискували кабанячі ікла, навіть ціла голова здоровенного вепра-одинця грізно стирчала над письмовим столом. І ще птахи, Едек не знав навіть, як вони називаються.
— А то що?
— Лосячі роги... Ще з перших років батькової роботи в лісництві. Не тут — на Поліссі. Там було багато лосів... А ви полюєте?
— Стріляю навіть непогано. У тирі з пневматичної рушниці завжди влучав, хоч там навмисне збивають мушки. А ви?
Віка довго сміялася, поки відповіла:
— Так, я полюю... Люблю полювати, маю дозвіл, я — член мисливського товариства, єдина жінка-мисливець у цих краях. Але ви й розсмішили мене з тією пневматичною рушницею і ярмарковим тиром...
— Не тільки це! Я знаю й іншу зброю! — спалахнув Едек і подумав: «О боже, знову починає, що за язиката і набридлива істота. Але гарна, сьогодні навіть красивіша, ніж тоді, коли стрічалися раніше».
Безцеремонно втупився в неї. Бачив, що дівчина зніяковіла, трохи зашарілася.
— У вас таке світло, не те, що смердючі гасові лампи в Сумах. О, і телефон є...
— Звідси ж тільки кілометр до шосе, тут не було ніяких труднощів. Батько каже, що збираються підвести світло і телефон до всіх лісництв. Без цього важко працювати, особливо влітку, коли в лісі легко спалахують пожежі.
— Ото, мабуть, красиво, коли горить ліс...
— У вас цікаві вподобання! Чаю вип’єте?
Едек узяв дівчину за руку.
— Віко, облиште ви той чай. І сядьте, а то все стоїте, ніби хочете якнайскоріше здихатися мене. Чи ви тільки з чемності пробачили мені ту нещасну козу?