На каравелі "Улюбленець Нептуна"
- Автор: Суслов Владлен Олексійович, Росин Вениамин Ефимович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «На каравелі "Улюбленець Нептуна"». Краткое содержание книги:
Проте хлопчик помилився. Після ряду загадкових і незрозумілих пригод Федя з подивом і страхом переконується, що він потрапив на справжню купецьку каравелу, команда якої в усьому дотримується звичаїв давноминулої епохи. Кудряш стає свідком диких взаємин між забобонними матросами, спостерігає люте знущання капітана над своїми підлеглими. Федя наочно переконується, яка прекрасна наша дійсність порівняно з темною й відсталою добою середньовіччя.
— Ти ще запам’ятаєш у мене! — кричав він здалеку, погрожуючи важким кулаком. — Матимеш і сите м’ясо, і густий суп!
Розділ двадцять перший
Буря
Федя сидів на східчику трапа поруч з Ніангом. Настрій у хлопчика був препоганий. Уперше Кудряш серйозно замислився над своєю долею, усім, що чекало його в майбутньому. Слова капітана “ви мій полонений” не виходили з тямку.
“Треба ж було мені забиратися в те кляте підземелля, — сумно думав Федя, пригадуючи все, що сталося за останні дні. — Шістнадцяте століття… Каравела… Шлях через океан до невідомих земель… Який же я був дурень! — картав сам себе хлопчик. — Либонь, не кращий за сумного рицаря Дон-Кіхота. Теж, як і він, усякі дурниці вигадував… Мис Кудряша! — став він дражнити себе. — Острів Кудряша… Гавань Кудряша… Лагуна Кудряша… Великий мандрівник Федір Васильович Кудряш, який не вміє навіть визначити географічну довготу й широту… Учитись мені ще треба та вчитись… Бачите, техніка йому набридла! А сам я що зробив?.. Всезнайко, який нічого до пуття не знає й не вміє… — Федя ковтнув тягучу слину. — Звичайно, лежачи в м’якій постелі, можна бачити себе і великим мандрівником, І хоробрим моряком, що мчить на паруснику до невідомих земель. Та одна річ мрії, а інша — дійсність. Ну, що путнього в цій каравелі? Звичайна рибальська шаланда в сто разів ліпша за неї… А матроси? Сюди б наших хлопців із “Променистого”! — став мріяти Кудряш. — Ми б звільняли невільників, топили кораблі торговців рабами, боролися з усякими грандами, ідальго, герцогами, кабальєро. Допомагали б гнобленим і знедоленим… Ех, куди я потрапив! Добре, що хоч не б’ють мене щодня, як Ніанга, вважають за герцога… А що коли Дієго запитає, де знаходиться замок мого батька, де взагалі ця країна — Променистеанія?! Уявляю, як осатаніє він, коли почує, що я не син герцога і ніякої Променистеанії насправді нема… Згадає мені тоді все-і замки й універмаги…”
Ніанг давно вже помітив, що його друг з кожним днем стає все похмуріший і мовчазніший. Ось і тепер він сидить, звісивши голову, а що думає, не каже. Для Ніанга, в якого не зосталося нікого з рідних, Федя був єдиною близькою людиною. Чорний хлопчик згадав, як палко переконував Кудряш усіх, що наближається буря, що до неї слід підготувати корабель… Йому ніхто не вірив.
О, як би зараз хотів Ніанг допомогти Феді!
Малий негр підвівся зі східця й став кружляти по палубі, ритмічно вимахуючи руками. Федя здивовано глянув на нього.
— Я викликаю бурю, — пояснив Ніанг. — Мій батько завжди так робив, коли хотів, щоб полювання пройшло вдало…
Федя мимоволі посміхнувся.
— Навіщо тобі буря? Хіба ти не боїшся?
— О, дуже боюсь, але я хочу, щоб збулося твоє віщування…
Щирі слова негра глибоко зворушили Федю. Він подумав, який хороший цей нещасний хлопчина, що волею випадку опинився на каравелі, серед жорстоких і свавільних людей…
Кудряш пояснив товаришеві, що різні чарівники, маги говорять неправду, коли запевняють, ніби можуть віщувати майбутнє. Це нікому не під силу, тим паче йому, Феді. Про негоду ж він дізнався з показань барометра.
— Виходить, буде буря? — занепокоївся Ніанг.
— Обов’язково.
— А де ми сховаємось від неї?
Федя помовчав хвилинку, потім заявив твердо:
— Найбезпечніше місце на каравелі під час бурі — це каюта капітана. Туди ми й підемо.
Минула година, друга, а навкруги, як і раніше, панувала тиша. Повітря аж пашіло від спеки. Сонце, що повисло в зеніті, так розпекло ланцюги, якорі, гармати, що до них неможливо було доторкнутися.
У Кудряша закрався сумнів, чи правильно показує барометр. “Може, я його випадково пошкодив, коли пробирався підземеллям? — подумав хлопчик. — Або ж він зіпсувався, коли Педро кинув мене в шлюпку?”
Проте його сумніви були завчасні. Скоро в природі настали зміни. Зненацька здійнявся легенький вітерець. Невідомо звідки з’явилися невеликі пір’їсті хмарини. Обрій затягла зловісна темна смуга. Стало парко, як в лазні. Небо офарбилось у дивний червоно-оранжевий колір, що місцями переходив у мідяно-червоний. І раптом ніби тисячі гармат струсонули повітря артилерійською канонадою. Пронизливо засвистів вітер. Заходили величезні сірі хвилі. Свинцеві хмари низько нависли над океаном. Стало темно, як уночі. Океан клекотів, нагадуючи гігантський киплячий казан. Здавалося, якийсь розгніваний велетень могутньою рукою, ніби тріску, став жбурляти судно то в один, то в другий бік. Першою ж хвилею пошкодило стерно. Втративши керування, каравела стала іграшкою для розбурханих валів.
Команда розгубилася. Вимахуючи палицею, капітан щось відчайдушно кричав. Кілька сміливців видерлись по вантах на реї і, важачи життям, згорнули вітрила. Це врятувало каравелу. Завагалися б матроси ще на хвилину-другу, і “Улюбленець Нептуна” неминуче загинув би. Щогли жалібно скрипіли, й здавалося дивовижним, що корабель усе ще тримався на поверхні оскаженілого океану.