На каравелі "Улюбленець Нептуна"

Раптом зморшки на лобі Дієго розгладились, тонкі губи розпливлися в посмішці.

— Здається, я знайшов вихід! — весело мовив капітан. — Франсіско, сідай за стіл.

Знизавши плечима, стерничий покірно сів.

— Доменіко! Ану лишень кинь кості! Матрос труснув у кухлі кості й висипав їх на стіл.

— Скільки там? — спитав капітан.

— На одній шість, на другій чотири, на третій два… — мимрив Доменіко. — А всього, якщо скласти, одинадцять… Ні, чотирнадцять… Ні, ні тринадцять! Ось тепер уже точно — дванадцять.

— Ну скільки ж усе-таки?

— Дванадцять, — проказав Доменіко й про всяк випадок відійшов від столу.

— Так… Тепер ти, Тюлень, кидай.

Луїс миттю виконав наказ.

— Тринадцять, — доповів він.

— А ти не помилився? — стурбовано спитав Дієго. — Невже чортова дюжина?

Присутні мовчки перезирнулися, не розуміючи, чому раптом капітану спало на думку кидати кості.

— Герцог, — припадаючи на поранену ногу, пройшовся по каюті капітан, — не хочу приховувати, я не знаю, хто більше має рацію, ви чи доктор. Тому й загадав: якщо Доменіко кине більше, тоді правда ваша й треба готуватися до бурі. Якщо ж навпаки, більше буде в Тюленя, тоді, даруйте, правий Гуго. Луїс кинув чортову дюжину, так що самі розумієте… Дитині й то ясно: доля схилила чашу терезів на користь Гуго.

Федя на мить розгубився. Важко сказати, що більше вразило його, — забобонність капітана чи та дивовижна легковажність, з якою Дієго, поклавшись на волю сліпого випадку, вирішив серйозне питання. Адже кинь Доменіко й Луїс кості ще раз — і результати можуть бути зовсім інші. А від цього ж залежала доля корабля!..

— Показання барометра правильні, — палко заявив Федя. — Гадайте чи ні, а буря обов’язково буде!

— Облиш, не варт сперечатися, — шепнув Ніанг.

Та Федя не збирався мовчати. Він вважав за свій обов’язок попередити команду про небезпеку.

— Я дивуюсь, що ви не вірите барометру, а вірите якійсь чортовій дюжині і всяким нісенітницям, що їх вигадує астролог.

— Мій юний друже, — різко мовив Дієго, — на цьому кораблі, наскільки мені відомо, я господар, а не ви… — Капітан насмішкувато глянув на хлопчика. — А ви полонений… Я відступати не звик і свого рішення відміняти не буду. Прошу більше не повертатись до цього питання.

Федя зблід й міцно стиснув кулаки.

— Ви на кораблі не сам, — сміливо кинув він в обличчя купцеві, — й не маєте права наражати людей на небезпеку!

Спостерігаючи, з якою впевненістю Кудряш відстоює своє переконання, стурбований стерничий втрутився в розмову:

— Дон Дієго, мені зветься, герцог має рацію…

Обличчя капітана стало багряним. Не стримуючи себе, Дієго послав стерничого під три чорти. Грюкнувши дверима, капітан вийшов з каюти.