Таємниці розкриває санскрит
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «Таємниці розкриває санскрит». Краткое содержание книги:
Цікавим підтвердженням сказаному на терені України є те, що річка Чорний Жеребець, притока Сіверського Дінця, має і назву Красний Жеребець (СГУ, 612). З іншого боку, санскрит знає словосполучення крішнакандам, де компоненти крішна та кандам означають відповідно «чорний» і «лотос». Виходячи із значення цих компонентів словосполучення крішнакандам мусило б означати «чорний лотос», а насправді воно означає «червоний лотос» (SED, 162).
Синонімом до обох Боспорів виступає англійська назва Оксфорд, причому компонент Окс- тут, що має і різновид Оксен-, виявляє етимологічну тотожність з індоіранським укшан/ухшан — «бик».
Як відомо, бик у багатьох міфологіях уособлює небо, дощову або снігову вологу, воду, здатну запліднити землю, тобто пов'язується з родючістю, плодовитістю, чоловічою снагою. Він — невід'ємний атрибут весільного ритуалу: як свідчать індійські джерела, бика заколювали на честь приїзду жениха до нареченої. Сидіння на бичачій шкурі було неодмінною частиною весільного ритуалу: наречений брав наречену на руки й садовив її на руду бичачу шкуру на схід або північ від весільного багаття — ця шкура символізувала родючість і процвітання. У давніх індійців в ритуальному приготуванні соми — священного напою, брали участь семеро жінок, як і в нашому приготуванні весільного короваю. Ці жінки мусили в індійців належати до того самого роду, що й молода, і їм давали епітет корів, тоді як сому називали їхнім биком (Сома також — інша назва Місяця). Місяць-Сома вважався женихом, зірки — його нареченими, а в нашому весільному обряді мати молодої робить ліктем у короваї заглибини, що символізують місяць і зірки, тобто бика й корів. Сім жінок-коровайниць, очевидно, уособлюють сім зірок Великої Ведмедиці. Сама ж назва коровай і собі пов'язується з коровами і биком.
Словом, бик і корова відігравали неабияку роль в уявленнях стародавніх народів. Тому так часто бачимо зображення биків і корів у печерах, на скелях, культовому начинні й стародавньому посуді, стягах, що їх жерці проносили під час урочистих церемоній і свят. Епітет «бик» мали найзначніші божества індійського пантеону — Індра, Рудра-Шіва, Вішну, Крішна, Варуна тощо. Епітети Крішни — Гопа, Гопала, досл. «Захисник худоби», «Пастух», містить <137> той самий компонент го- «бик», що й гі-, ку-, го- в словах Гіпаніс, Кубань та говарга. В стародавніх іранців легендарний пастух Гопатшах — напівлюдина-напівбик — пов'язувався з культом води; компонент Гопат- тут тотожний санскритському Гопаті, досл. «Батько-бик», «Бик-захисник», «Владика-бик».
Ще на початку ХХ століття, як свідчить відомий етнограф Г.П.Снєсарєв, у Середній Азії, на берегах Амудар'ї, Окса античних авторів, можна було спостерігати старовинний звичай жертвоприношення річці ритуального бика — річка після цього мала напоїти землю цілющою вологою, забезпечити багатий врожай. На середину річки вивозили в човні стриноженого бика, де йому перерізали горло й кидали в річкові води. А люди на березі в цей час вигукували: «Нехай буде вода! Нехай буде врожай! Нехай буде достаток!» (Снесарев, 115–116).
Цей факт до певної міри стосується й суперечки щодо того, чи міг полянський князь Кий бути перевізником, тобто човнярем, чи ні. Звичайно, не тільки міг, але й мусив мати справу з човном, бо обряд, подібний до щойно згаданого, не міг обійтися без човна, а таке ритуальне принесення в пожертву бика річці міг здійснювати лише племінний ватажок, котрий у прадавні часи був не тільки князем, а й жерцем. До речі, в чеській мові слово knez якраз і означає «жрець», «священик».
Цікаве й те, що порівняно недавно та ж Амудар'я, священна ріка для кожного хорезмійця, вважалася помічною від безпліддя. Як би далеко не жила жінка, що прагнула дитини, вона будь-що намагалася потрапити до Амудар'ї і здійснити особливий ритуал: на човні переплисти ріку, кидаючи в воду жертовні перепічки й сіль. Причому вважалося, що чим менший човен і чим дужче він розхитується на хвилях, тим більша ймовірність того, що жінка завагітніє.
Знову-таки привертає до себе роль човняра, перевізника через ріку в цьому давньому ритуалі: жінка неодмінно мусить взяти його благословення, інакше здійснюваний ритуал вважається неповним і незавершеним, отже, й недійовим. Відлуння цього надзвичайно давнього звичаю докотилося і до наших днів — старі хорезмійці ще пам'ятають, як жінки норовили отримати благословення в капітанів суден, що плавали по Амудар'ї. У курйозній формі ця традиція трапляється і нині: самому етнографові доводилося на власні очі бачити, як на переправах, тобто бродах, жінки за мізерну плату брали благословення навіть у поромних білетерів. Що сронукає думати: і капітан судна, і поромний білетер асоціюється в народній пам'яті з жерцем-князем, котрий у давні часи здійснював ритуальні дійства не лише на землі, а й на воді, особливо пов'язані з родючістю, врожаєм, <138> достатком.
Зрозумілі мета й значення такого дійства — то були всенародні пожертвини річці жертовної тварини — бика, втілення родючості й снаги. А річка й собі називалася іменем цієї священної тварини — Окс, Вахш, Гіпаніс, Кубань, Бик тощо. Річка мала напоїти землю цілющою вологою, забезпечити щедрий врожай, принести людям достаток. Бо води, за первісними уявленнями, поділяються на чоловічі й жіночі. Чоловічі — це дощові й снігові, «небесні» води, а жіночі — «земні», води криниць, колодязів, джерел. Дощ, який з неба проливається на землю, це те сім'я, що запліднює землю і вона породжує все живе. Бо саме дощові чи снігові води здатні запліднити землю, поєднавшися з земними водами. Небо тому уособлює чоловіче начало, а земля — жіноче, Небо — Бик, а Земля — Корова, Небо — Батько, а Земля — Мати. Недарма вже відоме нам го — «бик», «корова» має ще значення «земля», оскільки і корова і земля — обидві матері, обидві — годувальниці. І терміни гопа, гопала, гопака, гопалака — «пастух», дослівно означають «захисник/охоронець корів, биків, худоби», а з часом прибрали значення «воїн», «правитель», «цар», досл. «захисник землі». З ними споріднений інший санскритський термін — купала «цар», «правитель», де ку- «земля», — пала «захисник», «охоронець».