Таємниці розкриває санскрит

З IV ст. до н. е. дандарії входять до Боспорської держави і включаються до титулатури її царів. Так, написи № 1037 і № 1038 титулують Левкона І і його сина Перісада «архонт Боспору й Феодосії, цар сіндів, торетів, дандаріїв і псесів» (КБН, 599–600). Така сама титулатура і в посвячувальних написах № 6 та № 6а з околиць Керчі, колишнього Пантикапея, столиці Боспору (КБН, 18–20). Відомий скіфолог В.І.Абаєв вважає, що дандарії на Південному Бузі й Кубані — одне плем'я, хоч і вважає його іранським. Інший дослідник, О.М.Трубачов, вважає, що дандарії — індоарійське плем'я, споріднене з таврами й сіндо-меотами. І індійський матеріал свідчить якраз на користь такої думки. Мешканці країни Дандадгари в «Махабгараті» — дандадгарії та дандарії в Україні виявляють спільне походження своїх назв — «жезлодержці», «скипетродержці», бо етнонім дандадгара розкладається на данда «жезл», «скипетр» + дгара «тримати», «держати» (СРС, 257). Слово данда нерозривно пов'язане з поняттям влади, воно входить в імена богів, царів і героїв, у важливі соціальні терміни й поняття, багато з яких стали в індійців іменами й прізвищами. Таке ім'я, зокрема, має сучасний індійський письменник, що пише тамільською мовою, Дандапані <144> Джеякантан, котрий, побувавши в Україні й під враженням Шевченкової «Катерини», написав роман «Сундаракандам» («Прекрасна квітка»), присвячений життю сучасної індійської жінки. Переклав цей твір українською Віталій Фурніка, одесит, відомий індолог, який жив і працював у Москві і який, на жаль, передчасно пішов з життя. Причому Дандапані означає те саме, що й ім'я Дандадгара — «Жезлодержець», «Цар», «Правитель» (див. статтю «Українські дандарії, індійські кияни»).

«Махабгарата» розповідає, що коли вісімнадцятиденна битва між двоюрідними братами пандавами й кауравами завершилася перемогою п'яти братів-пандавів, то старший із них, Юдгіштхіра, здійснив ашвамедгу — жертвоприносини коня. Обряд цей іще ведійський: цар, аби досягти найвищого царського статусу і незаперечної покори довколишніх правителів, випускав на волю коня і з військом вирушав за ним, підкорюючи землі, на які ступав кінь. Похід тривав рік, після чого кінь приносився в пожертву. Престиж ашвамедги був таким високим, що вважалося: цар, який здійснить сто ашвамедг, здатен потіснити з престолу самого Індру, царя богів і ватажка небесного воїнства. Обряд ашвамедга простежується в доскіфських курганах півдня України, а на срібній вазі зі скіфського кургану Чортомлик зображено сцени ашвамедги. Так що землі України добре відомий цей царський обряд. І давні насельники Оріси — одри // удри, як мовить «Махабгарата», допомагали Юдгіштхірі здійснювати ашвамедгу (DI, 168(L-R). До речі, у тих самих причорноморських курганах археологи знаходять індійські гральні кості, складені ніби з двох пірамідок — їх тут виявлено навіть більше, аніж у самій Індії. Гральні кості згадуються у наших веснянках, а саме в кості Юдгіштхіра програв своє царство, яке потім довелося повертати силою.

«Махабгарата» розповідає також, що саме через Рукміні між Крішною і його двоюрідним братом на ім'я Шішупал спалахнула смертельна ворожнеча, яка скінчилася для Шішупала трагічно — Крішна зніс йому голову своїм бойовим диском-чакрою. А в Орісі колись існувало місто Шішупалгарх, «Фортеця Шішупала», руїни якого збереглися досьогодні і є об'єктом ретельного вивчення археологами та істориками. Особливість цього міста та, що формою воно являє квадрат, тоді як міста північно-західної Індії — прямокутної форми. Що несамохіть викликає на думку «скіфський квадрат», яким Геродот означував територію причорноморських скіфів.

Цікаве те, що фонетично близьке до імені Шішупал ім'я Сосіпол знали етруски. Йому, укупі з богинею Ейліфією, присвячувалися навіть храми (Этруски, 193). Сосіпол, як свідчать джерела, був божеством-дитиною, а ім'я Шішупал <145> із санскриту означає «дитина-захисник». Дослідники ім'я Сосіпол тлумачать як «Захисник міста», трактуючи — пол від грецького поліс «місто», а Сосі — як «Захисник». Проте насправді все навпаки: Сосі — означає «дитина», воно споріднене із санскритським шішу «дитина», «немовля» (СРС, 647), а — пол, тотожне санскритському — пал — «захисник», «охоронець» (СРС, 392) і сходить до основи па- «захищати», «охороняти», «берегти» (СРС, 386). Саме ця основа міститься в таких зараз актуальних термінах, як пан, пані, панна, а також у російському папа, батя, українському батько тощо. Санскритське пал має синонім палак, яке ще має значення «воїн» і «цар». Палак у формі полк досі збереглося в слов'янських іменах (колись лише князівських) — Ярополк і Святополк. Діва-Артеміда мала епітет Тавропола; ім'я Аполлон, споріднене з ім'ям Крішни Гопалан, інакше Гопала, теж містить компонент — пол, як і ім'я слов'янського божества Купала; ці три божества з різних міфологій виявляють функціональну тотожність і етимологічну тотожність своїх імен.