Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Критика » Гра триває. Літературна критика та есеїстка
Гра триває. Літературна критика та есеїстка - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Гра триває. Літературна критика та есеїстка

Электронная книга - «Гра триває. Літературна критика та есеїстка». Краткое содержание книги:

Нова книга статей та есеїв відомого поета і прозаїка Костянтина Москальця присвячена в основному поетам і поезії. У наші дні, коли навіть поезія сприймається бігло та похапцем, наче в ритмі попси, автор нагадує про іншу музику, про інший підхід — неквапливе і вдумливе прочитання-переживання поетичного тексту. Поезія для Москальця є дивом, і передовсім — таємницею, яка потребує не розгадки, а причетності. Як на полотні майстра, тут для есеїста немає нічого випадкового чи другорядного — однаково інтенсивні та важливі і смислові, і музичні відтінки твору. На сторінках книги не знайдете жодних ієрархій, однак незаперечними «екзистенційними орієнтирами» авторові стали Улюблені — Микола Зеров і Володимир Свідзінський. А також — Грицько Чубай, про надзвичайне раннє обдарування якого Москалець веде мову, не обминаючи гіркого збігу обставин і життєвих перипетій у сутінках застою, піднесення і сум'яття духу. Пронизливо і глибоко написано про поетів-сучасників Наталку Білоцерківець та Людмилу Таран, Володимира Кашку та Василя Герасим'юка, Ігоря Римарука та Івана Малковича. Зацікавлять читачів і роздуми над романом Марка Роберта Стеха «Голос» та книгою прози Миколи Рябчука.
1 ... 40 41 42 43 44 45 46 47 48 ... 101
Перейти на страницу:
Скрипуче, потайне життя вночі виповнюється. Звуки Вузькі, але такі проникні — у саме серце. Не дочуй, — Кажу собі, — не дослухайся, як після маківки, засни, Ввійди в ласкаві коридори любовей, злетів і пригод. Але не слухає мій слух — і нашорошується серце. …Коханець у жадану дзюрку вставляє темного ключа. Вода зітхне, сплакне раптово в крані… Скрикне під вікном Розбещена шалена кішка… Я вийду у зимову ніч, нечутно причинивши двері, У срібних шерехах і шовку моїх невтілених жадань. Роїння снігу з ліхтарів, рипіння радісне морозу І теплі запахи вугілля із непоснулих димарів. І втягує тебе огром небесної архітектури — Склепінь, аркад і переходів до вічності. Нічний трансфер. («Скрипуче, потайне життя…»)

Читаючи «Книгу перевтілень», часто зауважуєш оцю багату смислами недомовленість, обірваність на півслові. Саме вона робить вірші Таран (насичені європейськими культурними реаліями та способами версифікації) дуже схожими на японські хайку. Цитувати поодинокі, найбільш «вдалі» рядки хайку — недоречно, тому що вони складають єдиний образ. Так само з багатьма поетичними рядками Таран, чітка мисленнєва каліграфія та своєрідність яких найадекватніше прочитуються в добре продуманому контексті цілого твору, циклу, всієї книги. Часто навіть назва окремого циклу звучить як місткий концепт: «Летюча риба й ангели», «Нова колекція коханок», «Щоденник самотньої», «Запізнілі мандрівки»… Аркадне перевисання одного циклу до іншого стає серією перевтілень, які, відтак, складаються на «Книгу…». Не-до-кінця згасання, почергове спалахування напівзаснулого жару створює феєричну, заворожливу картину — може, драму, — інтенсивного життя тонкої та вразливої душі («наскрізної», за визначенням поетеси). Пташиний профіль, летюча риба, русалка із дзеркальною лускою, єгиптянка з котячими очима й ніжна книга, босонога душа на темному снігу — вервиця цих та інших улюблених зображень і самозображень Людмили Таран замикається в смислове коло єдиного образу ідентичності, образу до смерті тендітного й незламного. Жінка, яка впокорюється власному тілу й повстає проти нього, жінка, яка відчуває інтимну насолоду від свого старіння — і тужить за юністю, жінка, закохана в подорожі й повнозвучні екзотичні слова, подеколи створені самотужки (ось хоча б і цей дивовижний «ангеларій»), ця повністю начебто земна жінка з милим лепетанням і схильністю до вчування у світогляди черепах, саламандр, чоловіків та інших чудернацьких істот, — отже, ця багаторазова жінка не забуває з усією можливою серйозністю наголосити на тому, що хоча вона й порох, але порох  б о г о н а т х н е н н и й. Її особлива гідність криється в невигаданій і невдаваній причетності до безсмертних сутностей, у громадянстві, котре належить Речі Непосполитій, високогірній вітчизні:

Зблисне у грудях кристал невідомою гранню — Впіймано промінь, послання, уловлено звістку Мовою ангелів. Високогірня вітчизна чиста і вічна. («Знову — це буйне шаленство…»)

Чи не внаслідок отакої виразно прочутої приналежності до високогірньої вітчизни у віршах Людмили Таран з'являється неприхована і, сказати б, ранньохристиянська відраза до грішного падолу, де безупинно розширюється «майдан залежності і рабства», «де сюжети облич — як олжа, що з усіх проступає шпарин…» Гострі доторки безсмертя й позачасся формують відмінний від поширеного штиб чуттєвості та моралі, коли еротична насолода постає ієрофанією («Гарячим язиком — по шовку…»), одночасно викликаючи непереборне почуття провини перед ангелами, котрі «почувши наші стогони любовні, Зіжмакались зі страху, як папір». З часом здобутий досвід коливань між крайнощами вихолоняє в прозору перлину сталості й знову-неторканості, в остаточну свободу:

1 ... 40 41 42 43 44 45 46 47 48 ... 101
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)