Гра триває. Літературна критика та есеїстка
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Факт
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Гра триває. Літературна критика та есеїстка». Краткое содержание книги:
Ключове слово цього вірша, «досконалість», пов'язане з просторовими відношеннями; але воно передбачає й часові координати, так само недоокреслені, як оте фінальне «десь». «Десь» передбачає «всюди і завжди». Переживання доброї відцентрованості, рівноваги, присутності в бутті, відтворене «Ла Пальмою», нагадує науку містиків усіх часів і народів, з одним істотним застереженням: екстатична єдність із собою та світом досягається сьогодні, а не відкладається на потойбічне завтра. «Хто прагне „більшого життя“, „інтенсивнішого життя“, „вищого життя“ чи „дійсного життя“, той бачить перед собою… низку нерелігійних форм ревіталізації, які посідають деяку позитивну спадщину релігії: це мистецтво, наука, еротика, подорожі, тілесна культура, політика, психотерапія тощо. Усі вони можуть зробити свій внесок у реконструкцію тієї „повноти життя“, яка в релігії була осереддям мрії та згадки… Нове навчання життя відбувається через велику роботу пригадування, втім, таку, яка не тільки підіймає мул минулого. Внутрішнє пригадування веде не тільки до минулого, а й до сили. Відчути її — це означає пережити повінь екстазу. Таке пригадування впадає не в минуле, а в непомірне тепер», — писав свого часу Петер Слотердайк у «Критиці цинічного розуму», аналізуючи ті феномени, над якими читачі Ільченкових віршів розмірковують сьогодні.
Якраз «непомірне тепер» стає основним персонажем заключного розділу «Міст і островів», реалізуючись у щедрій повені воскреслих? пом'янутих? відчуттів, у захопленому спогляданні-смакуванні калейдоскопічно строкатого й по-своєму гармонійного світу. Ці вірші дихають відкритістю океанських просторів і гігантських столиць, не втрачаючи при тому характерного домашнього тепла здійснених заповітних мрій. Життя, яке мерехтить у цій поезії, не підозрює про свою скінченність — або ж не надає їй особливого значення:
Життя не є антитезою смерті, такий хід думки був би надто банальним і вже тому помилковим. Життя містить смерть у собі, вирощує її як крихітний острів посеред небаченої краси океану — і тільки завдяки цій тверді під ногами воно має сенс або, іншими словами, вартість. «Міста і острови» Олеся Ільченка без зайвого галасу сповідують віру у вартість кожного існування, кожної пам'яті, кожної втіхи й кожної смерті — всюди й завжди. Тому до цієї книги хочеться прислухатися — адже така віра та схожий досвід притаманні всім нам, а нагод для щоденного випробовування їх не бракує.
Таємне вікно володимира кашки
Самобутня поезія Володимира Кашки довший час залишалася практично невідомою широкому читацькому загалові. Навіть зважаючи на несприятливі обставини, у яких хронічно перебуває наша видавнича справа, цей шлях до читача — понад чверть століття! — бачиться неправдоподібно довгим. Щойно 2003 року львівська «Кальварія» видала крихітну збірку «Мала методика». Важко рецензувати «метелика» кишенькового формату, у якому вміщено по дві-три поезії із семи (!) неопублікованих книг. Адже ця есенційна витяжка не дає жодного більш-менш повного уявлення про надзвичайно інтенсивні, переповнені карколомними експериментами й плідними метаннями пошуки поета. Хоча рецензувати — й читати — цю книжечку все одно треба. Надто рідкісна, по-своєму драматична доля просвічує з неї, може, бездольність, високий талант і кричуща безталанність, якась нецьогосвітня віддаленість від прагматичного й цинічного простору ринків, більших і менших кон'юнктур, від шкурних і тому пласких інтересів. Якась взірцева непристосованість до потреб і вимог соціуму, лірична одержимість самотнім опором. І це, либонь, найвластивіше слово, до якого можна вдатися, характеризуючи життєву й творчу поставу Володимира Кашки: опір. Нонконформізм. Довічна опозиція.
Зовсім невипадково вірш «Опозиція» і відкриває запізнілу першу збірку поета, вводячи читача в «кам'яний мішок з дверима оббитими сталлю». Пастка в'язничної камери є промовистим символом життєвого середовища чоловіка, якому з його винятковим обдарованням довелося народитись і бути вихованим у тоталітарній державі. Паноптичний нагляд і безперервна кара за найневинніші, здавалось би, прояви людської самості, гнітюча відсутність реальних можливостей самореалізації, суцільна підозріливість утілюються в постатях анонімних «їх»: